Читать «Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми» онлайн - страница 36
Олексій Кононенко
І покликав цар сина свого, Івана-дурника, і дав йому лук і стріли, і звелів стріляти, щоб за давньою традицією обрати собі наречену. Вистрілив Іван-дурник. Упала стріла на боярський двір. Дуже вдало вцілив Іван-дурник. Весілля і поминки тещі збіглися…
Прийшов Петро до тещі в лікарню – у тещі серйозна хвороба ніг.
– Здрастуйте, мамо, я бачу, у вас тут і почитати нічого. Ось я книжку вам приніс, «Повесть о настоящем человеке» називається…
– Якщо не прийдеться на пса, буде на тещу! – сказав зять, купуючи намордник.
Мати – доні:
– Ну що з тобою, доню, робити? Ти так ростеш, що кожного року потрібно шити тобі нову весільну сукню.
– Ось оженишся, синку, і зрозумієш, що таке щастя… Але буде вже пізно…
– Нізащо! Я ніколи на це не погоджусь! Холодильник поламався, крани течуть, люстра відвисла, а ти збираєшся заміж за поета!
Зять:
– Господи! Смерті прошу в Тебе! Не відмов мені, Господи… Не для себе ж прошу…
В магазині:
– Мені 300 грамів сиру, і поріжте на 200 чоловік. Донька заміж виходить…
– Пане директоре! Віддайте за мене свою дочку або візьміть мене своїм заступником!..
Зять:
– Цікаво мені, мамо, звідки ви знаєте всі ті інтимні штучки, які радите своїй доні?…
– Я дуже строго виховую свою дочку. Ніяких гульок! Поки не вийде заміж, має приходити додому не пізніше восьмої вечора! Мені вже надокучило замість неї купати і вкладати спати онука!
Зять замовив напис на пам'ятнику тещі:
«Мої сльози тебе не воскресять. І тому я плачу».
Зять:
– Мамо, ви не повірите, але гуляш, який ви приготували, я з’їв сам!
– Дівчинко моя люба, я б з тобою одружився, але боюся, що ви не зійдетеся характерами з моєю тещею…
«Шукаю вірного друга для своєї тещі. Вона: голосиста, нудна, нахабна. Він: підлий, безжалісний, забіякуватий».
«Тут лежить чудова жінка, яка варила мені обіди, штопала мені шкарпетки і піклувалася про моїх дітей, – моя теща».
Останнім часом Іван почав ставитися до тещі набагато краще: приїздить із квітами, фарбує оградку…
Вчора молодий льотчик цивільної авіації Петренко вперше подолав звуковий бар'єр – він зміг вставити слово під час діалогу своєї тещі з сусідками по дачі.
«Фірма виконає лакофарбувальні роботи на дому у вашої тещі. Стовідсоткову токсичність гарантуємо».
Теща:
– Куди ти, синку? На вулиці он який дощ! Може, повечеряєш?
Зять:
– А що на вечерю?
– Відварила макарони…
– Та, знаєте, мамо, дощ не такий вже й сильний…
Зять:
– Мамо, а скільки молока в день дає ваша Манюня?
Теща:
– Десять літрів.
– І ви все продаєте?
– Ні. П'ять літрів залишаю собі, а сім продаю.
Теща:
– Ну от чому ти ходиш в пивбар?
Зять:
– Там музичка класна!
– Так ходи до консерваторії. Там теж музика гарна.
– Ну, мамо, ви даєте! Там же немає пива!
Теща потрапила в лікарню. Зять прийшов провідати. У неї синці, переломи…
– Що сталося, мамо?
– Та все через нашу дільничну лікарку, хай би їй трясця! Сказала мені: «Коли миєтесь, обливайтеся парним молоком…» Це від корости… Два дні нормально було… А сьогодні корова на брусочку мила підсковзнулася!
