Читать «Чоловіче чтиво. Комедія з елементами драми» онлайн - страница 23
Олексій Кононенко
– Хвилююча повість?
– Це не повість, це довоєнна куховарська книга.
– Матусю, я виходжу заміж за Івана. У нього такі гарні вуса!
– Але ж цього, доню, замало…
– Не хвилюйтеся, мамо, він вже бороду відпускає.
– Ти, доню, заміж поспішаєш, не подумавши!
– Але ж, мамо, ти сама казала, що про заміжжя мені думати ще рано!
– Мамо, Семен каже, що я найкраща дівчина на світі! Може, запросити його до нас?
– Не треба, доню. Хай продовжує так думати.
– Я запросила вас настроїти піаніно, а ви цілуєте мою доню!
– Але ж вона виглядає дуже розстроєною…
Доня пише листа матері у село: «…Познайомилася з гарним хлопцем. Працює водієм. Не курить, не п'є, спортсмен. Може, й заміж піду за нього…»
Мама пише у відповідь: «…То все добре, доню, що водій і спортсмен. А що горілки не п'є, придивись, може хворий…»
– Мамо, за кого заміж іти? Один добре заробляє, другий добре танцює…
– А той, перший, не може навчитися танцювати?
– Я погоджуся на ваш шлюб з моєю донею, якщо ви кинете пити, не будете ходити на футбол, допомагатимете їй по господарству…
– Невже ви хочете, щоб ваша доня вийшла заміж за ідіота?
– Вам подобається моя доня? – запитує мама дівчини.
– Так! Я заради неї через вогонь пройду! Я їй зірку з неба дістану!
– Е-е-е, молодий чоловіче, забудьте дорогу до нашого дому! Для нашої сім'ї одного брехуна досить!
– Я б і женився, та жодна з дівчат не подобається моїй матері!
– Знайди схожу на неї.
– Знайшов. Батько категорично проти.
– Слухай, жінко, ну куди нашій Оленці поспішати. Той Петро такий… Може ми знайдемо їй розумнішого…
– Якби я так колись думала, до цих пір була б старою дівою!
Пішла дочка в прийми у велику сім'ю. Через деякий час мати її запитує:
– Як тобі живеться?
– Добре, мамо. Тільки кожного ранку мокрим рушником втираюся.
– А ти, доню, раніше за всіх вставай…
– Мамо, знайомся, це Світлана. Вона не п'є, не палить, не матюкається.
Мама у захваті:
– Це правда, Світланко?
– Правда, – хрипить дівчина, – бо вже більше не можу!
Через декілька днів після весілля Галя телефонує матері:
– Я подаю на розлучення і ніколи не вийду більше заміж за журналіста!
– Що трапилось? Василь – чудовий чоловік!
– Він опублікував мої любовні листи до нього у своїй газеті!
– Це ж прекрасно!
– Але, мамо, він опублікував їх на сторінці гумору!
Донька – матері:
– Знаєш, мамо, я ніколи не вийду заміж за чоловіка, який хропе, як наш тато.
– Це розумно, доню, – схвалює мати, – тільки будь обережною при випробуваннях.
– Мамо, виходити мені заміж за Петра?
– Чому ти його шкодуєш? Виходь!
– Коли моя дружина була ще нареченою, її батьки були проти нашого шлюбу. Довелося її викрасти.
– І як же після цього ви жили?
– Напрочуд щасливо! Я тоді ще багато чого вкрав…
– Мамо, як узнати, чи хорошого чоловіка я собі вибрала?
– Якщо вибрала поганого, то взнаєш відразу.
– А якщо хорошого?
– Не взнаєш ніколи.
Молода дівчина пояснює матері:
– Художник сказав мені, що коли я хочу, щоб портрет був гарним, я повинна буду йому позувати не менше двадцяти разів.
– Доню, а ти запитай його, скільки сеансів йому буде потрібно, якщо на кожному буду присутня і я.
