Читать «Сліди на піску» онлайн - страница 168
Роман Іванович Іваничук
У кінці жовтня чайки відлітають на південь, а з півночі перемандровують до Баренцового моря гігантські білуги, які сопуть, ніби потяги під критим вокзалом. Відлетіли білі куріпки, зайшло сонце на цілих чотири місяці. Та над північним обрієм ще довго стоятимуть жовто-зелено-голубі присмерки, а потім западе глуха ніч, крізь яку чутно буде, як у далині океану ламається крига – ніби хтось там у безвістях зітхає крізь сон. Місяць непорушно зависне на горизонті, а на небі вряди-годи спалахуватиме німа пожежа – сполохи полярного сяйва.
Наводжу цей опис не тільки з пізнавальною метою. Він живцем узятий із книги «14 місяців…» – такий наскрізний художний стиль спогадів Михайла Іваничука, які заслуговують на перевидання.
Можна б переказати чимало цікавих епізодів з книжки: полювання на білих ведмедів, неймовірно складний процес запрягання собак у нарти, майстерний опис полярного сяйва, проте одного епізоду таки не помину.
На Новий 1932 рік сталося майже неймовірне. Радист Михайло Боровський, який чергував у радіорубці, з нудьги вибив ключем радіовиклик «Усім, усім!», і на той сигнал відізвався Південний полюс:
«Сьогодні у нас літній день, лише два градуси морозу, нас тут сорок дві особи, й ми гріємося на сонці…
Начальник антарктичної експедиції адмірал Рішард Берд».
На той час такий зв’язок здавався фантастикою. Та, мабуть, саме тоді запало в душу М. Іваничука невтримне бажання податися в експедицію в Антарктиду…
З наближенням весни М. Іваничук вирушив на собачих упряжках Австрійською протокою до Землі Вільчека, за яку не ступала людська нога. Але про це краще розповість лист директора Музею Арктики й Антарктики М. Г. Ягодіцина, надісланий мені в серпні 1987 року (подаю його у своєму перекладі українською мовою).
«Шановний Романе Івановичу!
На питання, які Вас цікавлять, Музей може повідомити таке.
8 серпня 1931 року пароплав «Ломоносов» прибув у бухту Тиху на острові Гукер з третьою зміною зимівників.
У зимовий період зимівники на чолі з М. Іваничуком готувалися до санної експедиції за маршрутом Земля Вільчека – о. Греєм-Бел.
10 квітня 1932 року на двох нартах з бухти Тихої на Землю Вільчека вийшла партія в складі геоморфолога М. Іваничука, метероолога К. Теплоухова й механіка В. Семенова й попрямувала до островів Альджер і Хейса… 18 квітня за двадцять кілометрів на північний схід від острова Хейса в Австрійській протоці М. Іваничук відкрив чотири острови не позначені раніше на мапі.
20 квітня М. Іваничук зі своїми супутниками дійшов до мису Геллер на Землі Вільчека. 29 квітня партія повернулася в бухту Тиху, пройшовши назагал 430 кілометрів.
Наведені відомості взято з бюлетенів Арктичного інституту № 3, 1931 р. і №№ 1, 2, 3, 4, 5, 1932.
На жаль, особистого архіву Р. Л. Самойловича Музей не має, вчений став жертвою сваволі культу особи. Загинув 1940 року, реабілітований після XX з’їзду КПРС.
