Читать «Руденька» онлайн - страница 51

Льоня мені відразу сподобався… На вигляд йому було років п’ятдесят… Він говорив більше, ніж усі жінки світу разом узяті, що дозволяло мені почуватися цілком комфортно, адже при кожній зустрічі з Ним у перші дві години я в принципі не могла з себе видушити ні слова. І я практично полюбила Льоню, коли він випадково бовкнув у машині: «Юлю… Він тебе дуже чекав». Він мовчав і як завжди думав про щось своє.

Ми приїхали до італійського ресторанчика… пили вино, замовили вітелло тонато, капрезе, пасту… та мені не хотілося їсти. Я була цілком щаслива. А Льоня базікав не вгаваючи і розповідав якусь серйозну історію про «одного бандита, який помер… але потім до нього привели відомого шамана, що мав великий попит… Назавтра мертвий бандит уже ходив вулицею і вітався з переляканими блідими сусідами… Але шаман не зупинявся і шаманив далі… тому післязавтра мертвий бандит уже грав у футбол із сусідськими хлоп’ятами… На третій день шаманові довелося поїхати на більш терміновий виклик… мабуть, когось знову довелося оживляти… і перед від’їздом він сказав не давати колишньому мертвому бандитові ні пити, ні їсти, доки шаман не повернеться…» Ми слухали Льоню дуже уважно… Першим не витримав Він і сказав: «Льоню… ти взагалі сам себе чуєш? Що за х… ти верзеш?» Льоня так і не зміг закінчити свою розповідь, бо намагався знайти в мені підтримку і серйозного слухача, але кожне його слово викликало вибух мого сміху і сльози на очах, бо Він при цьому безвідривно на мене дивився і показував мені очима все, що Він думає про цю історію… Потім Він просто почав шукати щось в одному зі своїх численних телефонів… знайшов… і простягнув мені свій мобільний… Я взяла Його телефон і побачила на дисплеї десятки своїх sms-ок, які я писала Йому рік тому… два роки тому… Він залишив їх усі. Мені хотілося, щоб Льоня говорив вічно… італійський ресторан поплив перед моїми очима.

Ми вийшли на вулицю… я підкурила сигарету.

– Дай мені сигарету, – попросив Він.

– Але ж тобі не можна курити.

– Я просто потримаю її в руках. – Він уже діставав сигарету з пачки «Parliament Aqua Blue».

Ми стояли перед входом у ресторан, сміялися, сигарети без нашої участі пускали густі кільця диму в холодне лютневе повітря… а Льоня все намагався закінчити розповідь про талановитого шамана.

Вони завезли мене до готелю і чекали, поки кремезний портьє в чорнім костюмі видасть мені картку від номера. Я шукала в сумці магніти з Парижа. На моєму холодильнику була колекція зі 156 штук – марні речі, шматочки спогадів з найрізноманітніших країн та міст. Я завжди купувала пару магнітиків для Нього, бо якось Він мені сказав, що теж почав власну колекцію «через мене»… Я простягнула Йому магнітики, Він уважно їх роздивився і сказав: