Читать «Руденька» онлайн - страница 49

Таким був мій Париж у лютому… веселим… сумним… чуттєвим… Останнього вечора ми з Елею гуляли нічним Монмартром. Назавтра ми мали відлітати до Берліна: вона – до родичів, я – на медичне обстеження. Ми сходили донизу бічними східцями. Було дуже холодно. У цю мить задзвонив мій телефон. На дисплеї висвітився анонімний номер. Я взяла слухавку, і у відповідь на своє нудне «алло» почула:

– Ну… які новини? – це був Його улюблений початок розмови.

– Що? Тобто? Ну що ти знову… всеееее… не можу з тобою говорити. – Це була моя стандартна відповідь щоразу, коли я найменше сподівалася почути в слухавці Його голос.

– Ти ще в Парижі? Заміж вийшла? – це було питання, на яке Він завжди знав відповідь наперед.

– Ні. Я завтра відлітаю з Парижа. У мене обстеження. А ти що, вже повернувся?

– Ні. Не повернувся. Але я завтра тебе зустріну… можливо. Ти, звичайно, на це не заслуговуєш…

– Як зустрінеш? Ти знущаєшся з мене? У мене хворе серце через тебе. Мені не можна нервувати!

– Напиши мені, коли ти завтра прилітаєш і до якого аеропорту. І… я отримав твою sms-ку з приводу музики. Діджея брати з собою не треба… але купи мені два-три нові диски… на свій розсуд… тоді я точно тебе зустріну.

Монмартр вибухнув… Париж знову засіяв… Завтра я Його побачу! Хай не в Парижі… але побачу.

Ми відлітали з аеропорту «Орлі». Я завжди літала через «де Ґолль», тому про всяк випадок вирішила уточнити у добродушного власника нашого готелю, скільки часу забирає дорога від Рю де Ріволі до «Орлі». Він з лукавою посмішкою, властивою лише французьким чоловікам, відповів: «Дівчинко, насолоджуйся паризьким сонцем… У неділю ви дістанетеся до аеропорту хвилин за двадцять, і я особисто викличу таксі».

Ми прощалися з Єлисейськими Полями… їли млинці в моєму улюбленому ресторанчику на авеню Рузвельт… я вибирала у «Virgin» музику для себе… і для Нього… Hotel Costes «The Decade», «Best of Ravin», David Guetta «One Love»… усього – по двоє… До мене підійшов якийсь чоловік у такому ж Moncler, як у мене, і відразу заговорив по-російськи:

– Мені здається, ти ще не в тому віці, щоб слухати DJ Ravin… ось Guetta – це твоє, – він промовив це таким фамільярним тоном, неначе ми були знайомі вже кілька років.

– А мені здається, що не вам судити про мій вік і не вам вирішувати, яку музику мені слухати. – Мені ніколи не подобалися такі хлопці.

– Я не можу знайти диск Равіна. Де ти його взяла? – сказав він так само невимушено. У цю мить до нього підійшла якась жінка.

– Візьміть диск. Я знайду собі ще. – Я простягнула йому гарну золотисту коробочку.

– Ееее… Ви повірите, коли я скажу вам, що ми з моєю дружиною відвідуємо «Buddha-Bar» кожного разу, коли вона прилітає до мене у Париж, і в нас є всі диски Ravin? – Його тон кардинально змінився. Мила жінка заглядала йому через плече і намагалася роздивитися назву на коробочці CD.

– А ви повірите, коли я вам скажу, що позавчора я на каблуках втікала від діджея Равіна Вандомською площею, і, незважаючи на це, я шаную його творчість? – я не змогла стриматися. Але мені не хотілося його знищувати. Його дружина була немолодою, але дуже вродливою. У ній було щось справжнє.