Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 22

Так, відстрілюючись на зміну й охороняючи один одного, добігаємо щасливо обидва до потічка. Тут, скрившись вигідно за берег, ждуть вже на нас наші друзі. Скоростріли від нас перебирає двоє інших скорострільчиків, а ми обидва переходимо вже до першої лінії відступаючих.

Дальші відступи проводимо широко розкиненими групками, щоб не дати себе замкнути в колі та щоб не становити доброго об'єкту для ворожого обстрілу. Я в першій групі, що підсувається скоро до лісу. Ліс вже зовсім близько, але ворог завзято переслідує нас. Коло 15 поляків перейшло вже на тому крилі потік і підбігає за нами. Сиплемо по них з автоматів, вони швидко падають на землю і завертаються до потоку, тягнучи за собою своїх ранених. На мить ми відв'язались від ворога. Та тільки на коротку мить, бо ось несподівано посипались на нас стріли збоку: це одна група польських жовнірів вже по цьому боці потоку пробує відтяти нас від лісу. Друг Голуб падає поцілений, на щастя тільки легко. Відстрілюємось від нових переслідувачів, вогнем наших автоматів задержуємо їх і вскакуємо в ліс, між кущі, разом з раненим нашим другом. Тут ми вже безпечні. Задержуємось і з-за кущів розглядаємо поле бою. В вічі нам впадає насамперед драматична сцена відступу чоти, що нею командував чотовий Омелько.

Сотенний свідомо вибрав для себе найважчий відтинок відступу. На цьому крилі скупчення ворога дуже сильне. Конечність безустанного відстрілювання припинює відступ цієї чоти, і їй оце перетяла дорогу ворожа частина, що гналась за нами. Але, обстрілюючи без упину нас, ворог вичерпав свій запас набоїв.

— Амуніції! Брак амуніції!..

Цей крик ворога долітає до наших оточених друзів і додає їм охоти. Вони зриваються й біжать одчайдушно на прорив. Ворожа лава розривається, ворог, що переслідує ззаду, припинює обстріл, щоб не стріляти в своїх. Друг Жук відстає від гурту, поляки біжать за ним, щоб зловити його живим.

— Не уцєкай, юж це мами! — кричать за ним.