Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 21

Коник

Засідка і прорив з оточення

Це було весною 1946 р. на Лемківщині.

Акція примусового виселення всього українського населення Лемківщини в повному ході. Польське військо, забезпечуючи цю поліційну акцію, безупинно наступає на п'яти. А ми відбиваємось від польського війська й атакуємо раз-по-раз польську міліцію, щоб спаралізувати її виселенчу акцію.

Погідний весняний ранок одного з тих пам'ятних днів застає нас на горі Камінь біля села Пробишів. Гора панує над тереном і з неї вигідно обсервувати всю околицю. Хлопці стомлені, бо довго в ніч наш відділ маршував; поспали б ще. Та провідник боївки друг Макаренко наказує бути всім на сторожі, бо терен надто небезпечний. Розставляємо стійки, решта береться до голення, миття та варення чаю з липового цвіту на сніданок.

Враз озиваються від сторони Вислока стріли. Стійковий махає до нас остерігаючи рукою. Перериваємо свої зайняття, кожен хапає в руки свої речі, і сходимо до стійкового. Дехто докінчує на ходу голитись, щоб, як прийшлось би загинути, не ставати перед святим Петром півголеним. Стійковий інформує нас про вислід обсервації: з Вислока йде в нашу сторону більше як сто польських жовнірів, ескортуючи переселенців, з другої сторони зближається до нас якийсь наш відділ. Контактуємося з нашим відділом і довідуємось, що це одна із сотень командира Хріна під командою командира Омелька. Прилучуємось до них і інформуємо про наближення з другої сторони польської частини, що ескортує групу переселенців. Вони вже знають про неї: це ж якраз їхня патрулька мала перестрілку з тим відділом польського війська. Устійнено, що польський відділ числить 150 жовнірів. Значить, нашими силами можна з ним справитись, але треба матися на осторозі, бо десь тут в околиці є ще й інші відділи польського війська.

На схилі гори над дорогою приготовляємо засідку. Нашвидку залягаємо в кущах, бо валки вже недалеко. Ось вони вже звертають під нашу гору: спереду і ззаду польське військо, посередині валка возів з людьми, корови, піхотинці. З нетерпеливістю чекаємо умовленого знаку до атаки.

Врешті — гупає наш гранатомет, як умовлений сигнал. Градом посипались кулі з наших скорострілів. Серед ворога замішання: одні кидаються стрімголов до втечі, інші залягають і починають відстрілюватись. Переселенці розбігаються. Поляки скоро зорієнтувалися у невигідності свого положення і поспішно, відстрілюючись, відступають до обезлюдненого села Пробишів. Ми підсуваємось за ними й обстрілюємо їх в селі. Поляки не чуються безпечно теж у селі й починають відступати зі села далі.

Та враз ми почули стрілянину позаду себе — це, певно, прибула нам на поміч наша чота, що залишилася з новобранцями, — каже хтось зі сотні Омелька. Кулі ззаду сипляться по нас. І швидко справа вияснюється. З лісу висувається проти нас густа лава польського війська.

Ми опинилися між двома вогнями. Ворог, що вийшов з лісу, вдвоє сильніший від того, що в селі. Тому вибираємо шлях відступу попри село. Збігаємо схилом гори, обстрілюючи далі село. Поляки відступили зі села зовсім. Ми вбігаємо між хати, але задержуватись тут немає глузду: нам треба далі відступати в ліси. Та найгірше, що між селом і лісом, до якого ми повинні відступити, смуга чистого поля. Але нема іншої ради — прилягаємо до землі і, відстрілюючись на обидва боки, повземо до лісу. Мій кулемет важкий, спиняє в ході, і я з заздрістю бачу, що мої товариші з легкою зброєю просуваються багато скорше вперед. Я залишився замітно позаду. Треба якось доганяти! Прислухуюсь і придивляюсь, звідки обстрілюють мене: пускаю туди серію зі свого скоростріла, а тоді підриваюся і проскакую кільканадцять метрів бігом, і знов залягаю. Оглянувшись, бачу, що позад мене залишився ще один наш скорострільчик. Обстрілюю ту групу ворога, що переслідує його, щоб змусити їх критися. Мій друзяка відразу зрозумів мій план: зривається, перебігає швидко попри мене й залягає кільканадцять кроків за мною: тепер він відстрілюється, а я в міжчасі перебігаю.