Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 14

Ручними гранатами розбиваємо й запалюємо будинок МО і з наплечниками, заладованими поліційними документами, відступаємо в ліс. Світає. До лісу «Рунок», де ми повинні закватирувати, не близько. Але погоні за нами покищо немає.

Вже під самим лісом зустріли ми трьох людей у цивільному одязі, але озброєних. Побачивши нас, вони кинулись тікати. Двох із них ми зловили, третій утік. Виявляється, що це була розвідча стежа польського війська.

Ми ввійшли в ліс, розложили на поляні вогонь і поснідали. Відпочити лягли в повному поготівлі.

Пройшло ледве кілька годин, як нас заалярмовано, що зближається ворог. Негайно приготовляємося до бою. Терен ми вивчили вже давніше і знання його використовуємо тепер. До вогнищ докидаємо дров, оподалік залишається кілька стрільців, а решта нас просувається лісом поза горб на правий ріг лісу, що клином врізується в полонини.

З засідки бачимо добре всі рухи ворога. Він підсувається до лісу нашою ранішньою маршрутою, керуючись, видно, інформаціями свого розвідника, що втік нам з-під рук. Їхнє припущення про місце нашого таборування підсилює дим, що зноситься над ліс з наших вогнищ. Підніжжям горба вони підсуваються ближче і починають обстрілювали поляну. Звідти відповіли стрілами тих кілька наших друзів, що залишились там для маскування наших рухів. Ворог підтягає гарматки і, орієнтуючись на дим з вогнищ, обстрілює поляну.

Тоді приходить момент нашого наступу. Падає наказ: «Вогонь! Вперед!» Ворога маємо перед собою на відкритій полонині, як стадо зайців. Засипаємо його скорострільним вогнем, вибігаючи з лісу широкою розстрільною, біжимо в наступ.

Ворог зовсім заскочений. Атаки звідси він, видно, не припускав. Думаючи, що це якась наша відсіч, а головні наші сили на поляні біля вогнищ, поляки не пробують приймати бій з нами, але кидаються в переполоху до втечі, щоб не попасти в окружения. Гарматки замовкли, їхня обслуга тікає панічно разом з іншими. Наші гарматники переймають гарматки в свої руки, повертають дула і, обстрілюючи з них тікаючого ворога, збільшують його переполох і замішання.

Бій скоро затихає. Ворог скрився в селі. На побоєвищі валяються забиті польські вояки, догоряють важко ранені. Та нам треба спішитись, щоб ворог не зорієнтувався, що нас у дійсності так мало. Забираємо здобуту зброю і зникаємо в лісі. Від польського підстаршини, що його ми захопили в полон живим, довідуємось, що на ліс наступала повна бойова сотня польського війська, силою 160 вояків. Значить, їх було рівно чотири рази стільки, як нас. Але найуспішніша зброя партизана — несподіване заскакування ворога — виявилась помічнішою для нас, як для них гарматки. Заскочений здезорієнтований і розгублений ворог, не дивлячись на свою чотирикратну перевагу, утік в переполосі перед нами, встеливши під час панічної й хаотичної втечі полонину своїми вбитими й важко раненими.

Лісовий

Невдала відпустка

В січні 1946 р. я одержав від свого командира на моє прохання відпустку до родини на Різдвяні Свята.