Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 12

Починало сіріти. Бій затихав. Допомога, яку, певно, штаб ворога викликав з Любачева, Дикова й Нової Греблі, не приходить, бо там — така ж сама розправа українських повстанців з польсько-большевицькими бандитами. А зі сіл, де закватировано головні сили ворота, теж не надходить підмога, дожидаючи, мабуть, ранку, щоб зорієнтуватися в ситуації.

Одержуємо наказ до відступу. На світанку оглядаємо наслідки нашої акції: розбиті приміщення штабу дивізії, міліції, командантури; станції, безліч трупів ворожих міліціонерів, жовнірів, старшин, між ними й членів штабу. Але немає часу приглядатися їм. Треба спішитись. Для нас важна тепер — зброя й амуніція. У кожного з наших — на плечі вже новий автомат, візки завантажені скорострілами, гранатометами й амуніцією.

Зрозуміло, що є вбиті й по нашій стороні. Забираємо їх щоб похоронити у братській могилі. Раненими, — а між ними майже всі члени нашого штабу з сотенним командиром включно, — заопікувались санітари.

Наша група з Нової Греблі повертається до лісу теж з полоненими: вони приводять польського поручника і 6-ох стрільців та одного русского енкаведиста. Після допиту післали ми останнього «в посольстві до Леніна», а з польськими жовнірами провели пропагандивні розмови, з'ясовуючи їм, хто ми такі і за що воюємо, і вечором відпустили їх. Опісля ствердили ми, що ті, повернувшись до своїх частин, провели там не абияку пропаганду в нашу користь.

Наша дошкульна научка ворогові не лишилась без наслідків. Безпосередньо по нашому виступі, користаючи з замішання, великі частини селян повернулись домів. Їх не спиняли, бешкетування перервалось. Ті, що повернулись, заходились приводити до порядку свої пограбовані й поруйновані мешкання. Їм ніхто не перешкоджав у тому, а сусіди — поляки стали навіть приязно помагати.

По двох тижнях військові залоги відтягнено за Сян. Першу фазу переселювання закінчено.

Та, власне, тільки першу фазу. По піврічній перерві переселенчу акцію відновлено. Почалась вона тим, що на сам Великдень 1946 р. польські священики в асисті сильних відділів польської міліції забрали з українських церков ризи, ікони і всі інші церковні речі, а церкви обернено в магазини. Українських священиків, якщо вони ще залишились і не перейшли в стан світських людей, всіх заарештовано й вивезено. Почалась нова фаза виселювання, зразу на схід, а вкінці, в 1947 р. — на польські «зємє одзискане».

Та за кожним разом мусів ворог дорого платити за свої злочини. Ми ж — своєю кров'ю, кров'ю і смертю в боях синів цієї землі, задокументували перед світом, що українське населення Холмщини і Лемківщини залишало свої прабатьківські землі тільки у висліді ворожого злочинного насилля, а тому й зберегло за собою й за своїми нащадками святе право — повернутись у слушний час на свою рідну землю.

Блудний

Найкраща зброя партизанів

Гарна зброя — машинова пістоля. Добру службу робить — важкий кулемет. Рятує повстанця від танка — «панцерфавст». Але найболючіше дається ворогові взнаки у партизанських боях з повстанцями — заскакування. І командир, і рядовик регулярної армії сто разів більше волить мати перед собою сильну частину ворожої регулярної армії, як кількох одчайдушних партизанів, що невідомо де зачаїлись і невідомо з котрої сторони заатакують. Та ще й у загадковий спосіб зникнуть, коли, здавалось, мається їх вже, як горобців, у долоні. Така безупинна непевність страшенно депримує ворога, а партизанам — вона дуже-дуже стає в пригоді.