Читать «Спогади бійців УПА» онлайн - страница 16

Коли батько впав непритомний, мене забрали з хати й повели на третє село — Горянки. Про втечу й думати було годі. Я мав зв'язані руки і тягар на плечах, а поляків була ціла сотня, що нею командував майор Міхальский. Це був польсько-большевицький спецвідділ у боротьбі проти повстанців.

Над вечір ми прибули до села Горянки і там поляки закватирувались. Мене передано під охорону одній групі вояків. Вони разом зі мною помістились в хаті знайомого мені господаря. Господарі, звичайно, до мене не признавалися. Увечері поляки дали мені повечеряти й сказали, щоб я приготовився до протоколу, бо все таки вони не знали, хто я такий. У кімнаті приготовили стіл. До ніг стола прикріпили шнури, щоб ними можна було прив'язати мені руки й ноги. Я лише подумав, що цей стіл я собі запам'ятаю цього вечора. Проте пізніше прийшло повідомлення від майора, що він не може бути вечором, бо дуже зайнятий і прийде аж ранком.

До хати нанесли соломи, розстелили на долівці, а мені сказали роздягнутися до білизни й покластися спати. Я виконав цей наказ й положився на долівку, що була вкрита соломою. Коло мене лежала моя охорона в мундирах і при зброї. Один із них сидів і тримав автомат наді мною, сказавши, що коли зроблю хоч один рух, він стрілятиме.

Я зробився слухняним, ще більше, як був перед тим; обдурюю свого вартового, що сплю. Зробив маленький рух, ніби спросоння, мій вартовий засвітив мені лямпкою в очі, Я захропів, вдаючи сонного. Та хіба можна було мені спати, знаючи, що завтра рано йду на катування, муки й смерть?.. В голові роїлись думки, але, все одно, нічого не залишилося тільки смерть. Я погодився з думкою, що треба вмерти, але хотів вмерти легшою смертю. Як вмерти, я вже обдумав: треба скочити у вікно, тоді мій вартовий потягне по мені автоматом. Надходили останні хвилини мого життя. А так хочеться жити! В душі попрощався з родиною, з друзями та проказав тихо молитву. В той час прийшла зміна вартового. Чую, як попередній вартовий положився на долівку разом із автоматом.

Я розкрив одне око. Бачу, новий вартовий лише з крісом. Блиснула думка: скорше на двір, а там життя або смерть. Я ще полежав з пів години. Чую, всі сплять. Бачу мій вартовий тримає кріс наді мною. Вдаючи, що пробудився зі сну, я простягнувся, захарчав і попросив вартового, щоб дозволив мені вийти на двір полагодити потребу. Вартовий встав із крісла, засвітив лямпку, а тоді сказав мені вставати. Я встав. Він приложив мені кріс до плечей і вивів за поріг хати. При тому остеріг, що як тільки буду пробувати зробити крок, щоб утікати, він стріляє. На момент виходу з сіней я розчисляв. Вийшовши надвір, я наглим рухом скрився за одвірок. Вартовий вибіг за мною.