Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 75

Тому всі ці роки, а їх було тридцять шість, Вітшенки здалеку спостерігали за тим, як молоді стрункі батьки із часом гладшали, як з’являлася сивина у волоссі, а їхні дочки дорослішали. Одного літа у кінці 90-х вони помітили, що батько за всю відпустку жодного разу не занурився у море, а сидів, закутавшись у ковдру, у шезлонгу. Наступного літа його з ними вже не було. Того року сусіди були тихі і похмурі, хоча раніше завжди були веселі. Проте вони продовжували їздити у цей будинок щороку. Їхня мати тепер гуляла зранку сама морським узбережжям, дочки приїжджали разом із хлопцями, які потім стали їхніми чоловіками. Згодом з’явився маленький хлопчик, а за ним — дівчинка.

— Дивіться, — відрапортувала Дженні, — онук приїхав уже з другом.

— Мені від цього хочеться плакати, — відповіла Еббі.

— Плакати? — здивувався Г’ю. — Чому?

— Це ж… циклічність. Коли ми вперше побачили наших сусідів, їхні маленькі дочки запрошували своїх друзів, а тепер онуки вже приїжджають зі своїми, усе починається спочатку.

— Ви, напевне, занадто багато уваги їм приділяєте, — відповів Г’ю.

— Так, вони — це ж певною мірою ми, — відповіла Дженні.

Але Г’ю було важко зрозуміти значення цих слів. У п’ятницю, у день приїзду, у морі купалися лише чоловіки та онуки. Жінки прибирали, готували вечерю та розпаковували речі. Але вже у суботу, коли приїхала Аманда зі своєю родиною, усі перейшли на розклад відпустки: вранці вони йшли на пляж, на обід поверталися у будинок, після обіду — знову на пляж. Вітшенки зі своєю білою шкірою ховалися під тентом, а їхні діти зі своїми коханими половинками засмагали на сонці. Діти Стіма намагалися спіймати великі хвилі, але в останній момент зі сміхом вибігали з води. Стім, схрестивши руки, наглядав за ними. Еліза, худенька і бліда дівчинка у купальнику, який нагадував балетний, сиділа під навісом, навіть не підходячи до води. Натомість Деббі, дочка Дженні, і Сьюзан разом плескалися у воді та пірнали у хвилі. Сьюзан цього літа виповнилося чотирнадцять, як і Елізі, але, здається, у неї було більше спільного з тринадцятирічною Деббі. Обоє дівчат були ще дітьми, хоча, на відміну від худорлявої і маленької Деббі, Сьюзан була більш міцною, із пласкими грудьми, однак з чутливими повними губами і великими карими очима. Цього року дівчата жили вдвох в одній кімнаті. Раніше Еліза теж жила з ними, а не у котеджі з батьками, але не цього року. Як вирішили дівчата, Еліза стала зарозумілою.

Александер здебільшого теж грався сам — він був занадто малий для дівчат та занадто повільний для хлопців.

Тому він сидів біля води та спостерігав, як хвилі підкочувалися до його пухких білих ніг і відкочувалися назад, окрім тих випадків, коли батько кликав його пограти з м’ячем або поплавати на плоту.

Десь далі на пляжі підлітки будували великі піщані замки, матері занурювали босі ніжки немовлят у воду, а татусі кидали тарілки фризбі своїм дітям. Голосно на весь пляж кричали чайки, уздовж берегової лінії літали маленькі літачки, а плакáти закликали їсти лише крабів.