Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 73

— Кожному своє, — відказала Еббі.

— Так, почекайте! Ви від мене щось приховуєте? — вигукнула Меррік. — У когось із вас виявили якусь невиліковну хворобу?

— Ні, але після серцевого нападу Реда…

— У Реда був серцевий напад?

— Ти про це знаєш! Ти ж йому кошик із фруктами надіслала у лікарню!

— Справді, було щось таке, — відповіла жінка.

— Та і я вже не така жвава, — відповіла Еббі.

— Це просто смішно! — сказала Меррік. — Двоє людей стають трохи слабшими, і вся їхня рідня переїжджає до них? Ніколи нічого подібного не чула!

— Взагалі-то, — голосно промовив Денні, прокашлявшись, — Стім тут не назавжди.

— Слава Богу, — відказала Меррік.

— А я — назавжди.

Тітка подивилася на нього, очікуючи якогось продовження, тоді як усі інші опустили очі.

— Я тут залишуся, — знову наголосив Денні.

— Але ж… — хотів заперечити Стім.

— Хай Бог милує, навіщо взагалі комусь тут залишатися? — знову вигукнула Меррік. — І якщо вже ваші батьки такі старі — у що я зовсім не вірю, їм лише трохи за сімдесят — для цього існують будинки для людей похилого віку. Так усі роблять.

— Ми занадто самостійні для таких закладів, — повідомив голосно Ред.

— Самостійні? Дурня це все. Це егоїзм, Реде. От такі вперті люди, як ти, завжди стають тягарем для усієї родини.

— Мабуть Нора вже хвилюється, що вечеря холоне, — підвівся Стім і став посеред кімнати.

Усі здивовано зиркнули на нього.

— Я зрозуміла натяк, — нарешті відказала Меррік. — Приберіть цю набридливу тітку, яка каже стільки гіркої правди, — вона вже встала і, допивши алкоголь, швидко пішла до виходу. — Знаю-знаю, я все розумію.

Усі пішли слідом за нею.

— Тримай, — Меррік віддала свій порожній келих Еббі. — До речі, Денні, — звернулася вона до племінника, — у тебе вже має бути власне життя. Ти постійно все відкладаєш, повертаючись знову додому за найменшого приводу.

І вона пішла від них легкою ходою, радісно усвідомлюючи, що її слова зачепили всіх.

— Що вона хотіла цим сказати? — голосно запитав Денні.

— Любий, — сказала Еббі, — не звертай уваги, ти ж знаєш, яка вона.

— Терпіти не можу цю жінку!

Зазвичай Еббі не дозволяла так говорити, але зараз вона лише зітхнула і мовчки пішла на кухню.

Чоловіки пішли до їдальні і сіли за стіл. Усі мовчали, лише Ред буркнув собі під ніс, сідаючи на стілець: «Ох, це ж я». Вони сиділи у цілковитій тиші. За стіною лунали голоси дітей та дзенькіт посуду. Потім з’явилася Нора із запіканкою та Еббі із салатом.

— Бачили б ви, що привезла зі свого холодильника Меррік, — глузливо сказала Еббі. — Крапля купленого соусу, шматочок сиру брі, уже майже з’їдений. І що там ще, Норо? — звернулася вона до невістки.

— Холодна смажена відбивна, — відповіла Нора, ставлячи запіканку у центрі столу.

— Так-так, холодна відбивна. А ще китайський рис на виніс і один огірок у старому розсолі.

— Нам просто необхідно познайомити її з Г’ю, — сказав Денні.

— Г’ю? — здивувалась Еббі.

— Так, із Г’ю Аманди і його компанією «Без суду і слідства». Тітка зможе звертатися до нього перед кожною своєю поїздкою.

— Справді, вони створені одне для одного, — усміхнулась Еббі.