Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 101

На дівчинці були лаковані туфлі на підборах і блискуча сукня, така коротка, що вона була схожа на офіціантку, яка подає коктейлі. Товстий шар косметики приховував синець під оком. Лише глянувши одна на одну, Дженні з Амандою гірко заплакали, міцно обіймаючись. Місіс Енджел, притиснувши сумочку до грудей, співчутливо цокала язиком. На ній був симпатичний капелюшок із квіточками, якраз для церкви. Взагалі всі мали гарний вигляд, окрім Реда, у якого куртка «Оріолс» прикривала яскраву сорочку дашіки.

Нарешті всі переступили дві сходинки й увійшли до білої кімнати з низькою стелею і рядами темних лав. Усередині було дуже холодно, стало зрозуміло, що вночі приміщення не опалювалося, але зараз десь унизу гуділа піч. Попереду стояв дерев’яний аналой, за ним на стіні висів великий церковний хрест, збоку жінка з фарбованим рудим волоссям грала на піаніно мелодію «Вівці можуть пастися спокійно». Як пояснив преподобний Елбан, члени хору працюють, тому у робочий день співати не можуть. Піаністка навіть не глянула на них, вона мовчки продовжувала стукати по клавішах, поки вони йшли проходом і сідали в другому ряду. Мабуть, вони могли б зайняти і перший, але за негласною домовленістю обрали другий, щоб не бути схожими на позерів.

Перед аналоєм стояв великий букет білих гортензій. Звідки він тут узявся? Вітшенки не замовляли квітів, і спеціально відзначили в оголошенні, що квітів надсилати не треба, лише пожертви у «Дім милосердя». В Еббі було дивне ставлення до квітів. Їй подобалися квіти, що росли на вулиці, а не зрізані у кімнаті.

— Може, це з чийогось саду, — прошепотіла Дженні. ― Усе ж краще, ніж якщо вони з магазину.

— Але цього року вже надто пізно для квітів, — прошепотіла Аманда у відповідь.

Вони, звичайно, могли говорити нормально, але всі були збентежені. Ніхто з них не був знайомий з похоронним етикетом — з ким вітатися, куди дивитися, кому після служби потай віддавати конверт із грішми. Уже двічі Аманда телефонувала Рі Баскомб за порадою.

Діти сиділи позаду. Сьюзан посередині, оскільки вона приїхала здалеку і найбільше всіх цікавила. Ред сидів біля проходу, як веліла Аманда. Вона сказала, що так друзям, які захочуть висловити співчуття, буде простіше підійти до нього. Однак саме цього Ред і боявся найбільше. Тому він понуро сидів, втупившись поглядом у власні коліна і втягнувши голову у плечі, як пташка під час дощу.

Преподобний Елбан зайшов через бокові двері біля піаніно. Він усіх попросив називати його Едді. Це був на диво молодий чоловік у чорному костюмі, надто світловолосий і з такою білою шкірою, що, здавалося, було видно, як у його жилах тече кров. Спочатку він підійшов до Реда, обома руками міцно потиснув йому руку, а потім попросив в Аманди список людей, які виголошуватимуть промови.