Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 100

— А у чому була мама? — спитала Дженні.

— У такій довгій сукні у східному стилі, я забув як називається, — сказав Ред. — Каплан?

— Може, кафтан?

— Так, точно, — його очі наповнилися сльозами. — Вона була дуже красивою, — сказав він.

— Звісно, ми й не сумнівалися.

— Я знаю, що не маю права запитувати, але — чому вона? — промовив він. Сльози текли по щоках, і він цього навіть не помічав. — Ми прожили разом сорок вісім чудових років. Це доволі багато, я знаю. І я розумію, що маю радіти, що вона пішла першою, адже вона без мене не впоралася б. Вона навіть не змогла б полагодити кран!

— Так, тату, — сказала Дженні. Вони з Амандою теж гірко плакали.

— Але іноді мені все одно хочеться спитати, розумієте?

— Так тату, розуміємо.

Карла була незадоволена, що Сьюзан доведеться пропустити школу через похорон. Уся сім’я чула, як Денні сварився з нею по телефону.

— Вона була улюбленою онучкою моєї мами, — кричав він, — і ти мені кажеш, що якийсь там тест із математики важливіший за похорон моєї матері?

Зрештою вони домовилися, що Сьюзан приїде, але ночувати у них не буде, вона має повернутися додому пізно ввечері, щоб у вівторок вранці піти до школи. Тож відразу після сніданку Денні поїхав на вокзал зустрічати доньку. Він повернувся з дівчинкою, більш серйозною і офіційною, ніж та, з якою вони влітку їздили на пляж. Вона була одягнена у чорну в’язану сукню із білим комірцем, чорні колготки і чорні замшеві туфлі. Під сукнею проступав зім’ятий бюстгальтер. Хлопці Стіма спочатку збентежено дивилися на неї, але вона повела їх на веранду, і вже за кілька хвилин звідти почали лунати дитячі голоси.

Ред усе-таки вдягнув сірі вельветові штани і сорочку дашіки, що на ньому мала ще більш приголомшливий вигляд. Широкі рукава роздувалися над резинкою манжета і додавали схожості з піратом, а з глибокого вирізу на грудях стирчало сиве волосся.

— О, як чудово Денні її залатав! — сказала Нора, і Ред зрадів, не помітивши, що ніхто нічого не сказав про його загальний вигляд.

У двері подзвонили, Гейді почала гавкати. Родина заметушилася. Це прийшла покоївка Рі Баскомб, яка погодилася посидіти з хлопцями Стіма. Докладно все їй розповівши, Стім, Нора, Ред, Денні і Сьюзан вийшли через задні двері та сіли у машину Еббі. За кермом був Денні, Ред сидів поруч. За всі десять хвилин до церкви Ред не промовив жодного слова, лише дивився у вікно. На задньому сидінні Нора намагалася трохи поговорити із Сьюзан, запитуючи, що нового у школі та як справи у мами. Сьюзан відповідала ввічливо, але дуже коротко, наче вважала неправильним відволікатися думками від похорону. Денні, щоразу зупиняючись на світлофорі, стукотів пальцями по керму.

У Гемпдені всі інші люди раділи звичайному ранку понеділка. Дві огрядні жінки стояли і розмовляли, одна з них притримувала візок із випраною білизною. Чоловік віз у візочку закутану дитину. Зранку ще було прохолодно, але потім швидко теплішало. Тому дехто був у светрах, тоді як з винного магазину вийшла дівчина у шортах і босоніжках.

Церква, маленький непримітний куб із чимось на зразок бані, замість шпиля, була захована між овочевим магазином і будинком, уже прикрашеним до Гелловіну. Вітшенки, мабуть, пройшли б повз неї, якби не помітили вивіску: «Гемпденське братство», а також дописане унизу «Вітаємо вдома, рядовий Спрінкле». Місця для паркування авто біля церкви не було, принаймні, Денні його не помітив. Тож машину залишили на вулиці. Коли вони виходили з авто, за ними під’їхали Дженні і Г’ю з його матір’ю та дітьми, а потім і Аманда зі своїм чоловіком і Елізою.