Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 103
Енн Тайлер
Водійка машини, яка збила Еббі, прийшла до них наступного дня після аварії. Вона була страшенно засмучена, постійно вибачалася, хоча всі розуміли, що її вини не було. Проте вона казала, що їхня собака стоятиме у неї перед очима до останніх днів життя.
— Прийшло так
Еббі просила у своїх записах не читати Біблію, але преподобний Елбан усе-таки зачитав довгий уривок із притчі про доброчесну жінку. Що ж, непогано. І не необразливо. Потім їх попросили заспівати гімн «Ось я, Боже», але ніхто з родини не знав слів. Мабуть преподобному захотілося більше музики, ніж того просила Еббі, але ця пісня була непогана. Дженні потім сказала, що у цю мить уявила, як Еббі бадьоро заходить у рай і каже, як справжній соціальний працівник: «Ось я, Боже! Що треба робити?».
Еббі точно
Але виступити захотіла Меррік. Меррік! Це було дуже дивно. Вона сама прилетіла з Флориди, щойно почула сумну звістку, приїхала до них додому, готова всім розпоряджатися. Аманді вдалося відбити її атаку, але відмовити їй у виголошенні промови на похороні ніхто не міг.
— Я знаю Еббі довше ніж будь-хто інший, — говорила Меррік. — Навіть довше, ніж Ред!
Вона стала не за аналоєм, а поряд, наче прагнула похизуватися своїм блискучим чорним вбранням з асиметричним подолом.
— Я знала Еббі Далтон ще з дванадцяти років, — почала вона, — ще відтоді, як вона була дівчам у заношених вбраннях. Її батько тримав господарський магазин, схожий на підвал: лопати, тачки і граблі стояли поруч, а мотузки і ланцюги висіли дуже низько, бо там занадто низькі стелі, кішка спала на мішку із насінням… І знаєте що? Виявилося, що саме Еббі була рушійною силою у нашій школі. Її походження ніколи не було для неї тягарем! Вона була наче
За нею вийшла Рі Баскомб, бережи її, Боже, маленька та легенька, у квітчастому капелюсі з білими кучерями, що підскакували при кожному її русі. Вона почала говорити, ще не дійшовши до аналою.
— Я теж бувала з Еббі у господарському магазині, — почала вона. — Звичайно, не у магазині її батька, тоді ми ще не були знайомі. Ми познайомилися з нею, коли сиділи вдома з маленькими дітьми і повільно божеволіли від свого самітництва. Тому іноді ми брали дітей, саджали їх на задньому сидінні машини — і їхали, байдуже, куди, аби лише кудись їхати.
І от одного разу ми заїхали з нею у магазин «Для дому і саду», Еббі купила вогнегасник. І коли продавець уважно перевіряв пристрій, Еббі сказала: «А ви не могли б швидше? У нас взагалі-то пожежа». Це був жарт, ми з нею дуркували, але чоловік цього не зрозумів і серйозно відповів: «Не можу, мем, я маю діяти згідно з усіма інструкціями». Ми з нею зареготали, навіть плакали від сміху! Я ніколи в житті так не сміялася, як тоді з нею. Мені буде її не вистачати.