Читать «Блакитне мереживо долі» онлайн - страница 98

— Що ж, мабуть, це на краще, що її більше тут немає, — гірко сказав Стім. ― Вона ж померла, правильно?

— Так, померла, наскільки я пам’ятаю, — сказав Ред.

— Наскільки ти пам’ятаєш? — запитав Стім, ніби звинувачуючи.

— Стіме, я Богом клянуся, що нічого про це не знав. Я ледь знав ту жінку! Я навіть не можу уявити, де твоя мати знайшла юриста, який погодився таке засвідчити.

— Не було ніякого юриста. Подивися на манеру викладу. Вона хотіла, щоб текст звучав юридично — «права та привілеї», але який юрист напише «ніколи у житті»? І що це за офіційний документ з одного абзацу? Мама сама все це вигадала, разом з Отрі. Вони навіть нотаріально не засвідчили цю угоду!

— Якщо чесно, — сказав Ред, — мене роздратував цей контракт.

Стім безрадісно хмикнув.

— Іноді твоя мама бувала… Тобто, Еббі бувала… — і Ред не договорив.

— Послухай, — відказав Стім. — Пообіцяй мені дещо! Пообіцяй, що ти нікому про це не розкажеш.

— Нікому? Навіть Денні і дівчатам?

— Нікому! Пообіцяй, що мовчатимеш!

— Чому? — здивовано запитав Ред.

— Я так хочу.

— Але ти вже дорослий. Це нічого не змінить.

— Я серйозно: забудь про цей документ.

— Гаразд, — відповів Ред.

Він узяв аркуш, поклав у конверт і передав Стімові. Той узяв його і поклав до кишені.

Виявилося, що нижньої шухляди Реда було недостатньо, щоб сховати всі речі Еббі. Її розпорядження щодо похорону знайшлися у шухлядці під вікном, разом із програмами похоронів родичів: її батьків і брата, а також «церемонії спогадів» для якоїсь Шаванди Сімс, про яку ніхто з родини не чув. Ні, вона не хотіла, щоб на її похороні звучала ані «Приємні вібрації», ані «Велика благодать». Вона замовила «Вівці можуть пастися спокійно» та «Арію брата Джеймса». Обидві композиції виконуються виключно церковним хором, слава Богу, лише на гімні «Чи зустрінемося ми з тобою» вступає конгрегація. Друзі та/або сім’я можуть виступити з промовою, якщо захочуть (таке формулювання вразило дочок своєю скромністю), потім преподобний Сток має сказати коротку промову, і, якщо можна, не «надто релігійну».

Згадка про преподобного Стока розтривожила всю родину. Спершу вони не могли навіть зрозуміти, хто це. Потім Дженні подумала, що це, мабуть, пастор Гемпденського братства — маленької церкви, яку Еббі час від часу відвідувала, оскільки належала до неї з дитинства. Зазвичай же Вітшенки ходили до церкви Святого Давида, принаймні на Великдень і Різдво, і саме там Аманда замовила відспівування на одинадцяту годину ранку у понеділок. «Чи справді це так важливо?» — запитала Аманда. Ред сказав, що важливо. І, вважаючи Нору експертом із релігії, попросив її зателефонувати у ту церкву та пастору. Нора вийшла поговорити по телефону, а повернувшись, повідомила, що преподобний Сток пішов на пенсію кілька років тому, але преподобний Едвін Елбан висловив їм співчуття і сказав, що прийде до них ввечері обговорити деталі служби. Ред зблід, почувши про обіцяний візит, але подякував невістці за допомогу.

Усі члени сім’ї потроху втрачали рівновагу. Хлопці прокидалися серед ночі і приходили спати до батьків. Стім забув скасувати зустріч з дамою із Гілфорда, яка хотіла замовити прибудову до свого будинку. Дженні й Аманда посварилися після того, як Аманда заявила, що якщо Александер і займав особливе місце у серці Еббі, то лише через те, що «він такий... ну, ти сама розумієш».