Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 57

За декілька годин своєї річкової подорожі хлопець трохи відпочив, але тепер далося взнаки почуття голоду. Щоб відігнати думки про їжу, Данько ще раз спробував розрахувати, де знаходиться рятівний Козацький Яр. Для цього слід було зорієнтуватися, де знаходиться сам Данило. Очерети закінчилися, і вздовж обох берегів річки розстилався відкритий степ, іноді траплялися дерева, які немовби тягнулися віттям до цілющої води. Сонце стояло прямо над головою Данька, і він час від часу плескав на себе воду, яка, утім досить швидко випаровувалася.

Через деякий час хлопець помітив, що річка попереду звертає кудись убік, — виходило, що за цим поворотом вона вже буде прямувати не до Козацького Яру.

Данько зітхнув, узяв весла і спрямував човен до берега.

Розпрощавшись із човном, Данько викупався, змив із себе бруд, напився води з джерельця і сміливо відправився у відкритий степ у той бік, де мало бути пересохле озеро, а за ним — Козацький Яр.

Данько пройшов вже добрячих дві милі. Дуже хотілось пити і їсти, але найстрашнішою була спека. Звісно, він міг відпочити до вечора, але бажання врятувати своїх друзів і весь замковий люд гнало його все далі й далі.

Степ навколо був рівний, без жодного дерева чи байраку. Невдовзі Данькові почало здаватися, що він кружляє на одному місці. Він вже просто брів навмання, мов човен без вітрил, загублений у безмежному океані. Гортань його пересохла, дуже хотілося їсти, а сили швидко зникали, немовби випарені розпеченим сонцем.

Раптом світ у очах Данька погас, перед очима все попливло. З останніх сил він схопився за Печать Зберігачів, що висіла в нього на шиї, захитався і впав обличчям у пожовклу від сонця суху степову траву.

— Ну що, бідака, очуняв? — знайомий голос прилетів немовби здалеку до Данька. Відчувши на губах присмак води, Данько захрипів і почав жадібно пити. Вода повернула йому сили. Він відкрив очі — і прямо перед собою побачив обличчя козака Голоти. Данько спробував підвестися й закрутив головою, здивовано озираючись навкруги. Була ніч, навколо змикалася стіна зі стовбурів високих розлогих дерев. Десь поблизу чулося хропіння коней. Козак Голота підтримував долонею голову хлопця, а іншою рукою простягав йому гарбузову флягу з водою.

Данько кліпав очима, поволі приходячи до тями. Він намагався згадати, як потрапив сюди, але нічого зв’язного на думку не приходило. Немовби зрозумівши безсловесне запитання в Данькових очах, козак Голота промовив:

— Тут наші двоє козаків у бекеті, або нічній сторожі, навколо Яру проїжджали, раптом відчули, що коні їх кудись у степ несуть, хлопці самі не зрозуміли, чого їх туди потягнуло, бачать — а там ти непритомний лежиш. Ось козаки тебе до Яру й відвезли.

Данько потер кулаками свої очі й сів. За спиною Голоти він побачив близько двох десятків козаків, що сиділи навколо великого вогнища. Над ватрою кипів казан. Тут Данько пригадав, що хоче їсти, навіть потягнувся носом до киплячого казану.

— Ось тепер я бачу, що ти зовсім очуняв! — засміявся Голота й гукнув до козаків: