Читать «Козацький оберіг» онлайн - страница 56

Озерце було неглибоке, але рівня води вистачило, щоб з головою приховати хлопця, який відразу ліг на дно. Данько розкрив очі. З-під товщі води ледь синіло небо і, мов туман, коливалася стіна очерету. Данько затримував дихання наскільки міг. Коли вже відчув, що повітря закінчилося, спробував дихнути. Але замість повітря ковтнув… болотяної води.

Данько ледь не вискочив із свого сховища, але в цю ж мить побачив, як небо закрила величезна темна постать вершника. Хлопець відчув, що зараз задихнеться, і вдихнув ще раз. Тонкий струмінь повітря нарешті потрапив у його легені.

Вершник заїхав у озерце. Кінські копита ледь не наступили на хлопця. Кнехт розвернув коня і, перехилившись із сідла, кілька разів штирхнув списом у воду. Спис вп’явся у дно поруч з Даньком. Здавалося, що вершник ось-ось проштрикне хлопця. Ця хвилина тягнулася до безкінечності. Нарешті темна постать зникла за очеретом.

Данько витримав ще деякий час і обережно висунувся з води. Навколо нікого не було. Він уважно прислухався — хрускіт комишу чувся десь здалеку. Хлопець перевів дихання й виліз на берег. Він сунув руку під оберемок очерету й витягнув конверт.

Данько озирнувся, визначаючи, у якому напрямі річка, бо у плавнях можна було заблукати гірше, ніж у лісі, обтрусив із себе п’явок, обійшов озерце, грузнучи у вогкій землі, і зник між зеленим очеретом.

Глава 19. Козацький Яр

Дочекавшись, коли вершникам остаточно набридло блукати між очеретяних хащ і вони поскакали до замку, Данько вийшов на берег річки. Одразу знайшов маленький плоскодонний човник-каюк, на якому зазвичай ходив по рибу та на полювання за болотними пташками один із замкових латників.

Понишпоривши серед очерету, Данько розшукав приховані весла, відв’язав човен і поплив за течією.

Відкритим степом йти було небезпечно — хлопця могли помітити й легко наздогнати, тому Данько вирішив добратися до Козацького Яру річкою.

Сонце піднялось високо, стояла страшна спека, але від води несло приємною прохолодою. Річка несла човен, тож Данькові треба було лише триматися середини течії, щоб його не заносило до вирів та не прибивало до берега. Навколо стояла тиша, тільки дзвеніло розпечене повітря. Данько нахилився й зачерпнув води, щоб змити з обличчя товстий шар болотяної багнюки, яка вже встигла висохнути на сонці.

«Ось побачив мене би зараз отець Григорій, напевно вирішив би, що це якийсь болотяний чорт на човні рибалити подався,» — сумно подумав Данько, і серце його стиснулося з тривоги за своїх друзів, які опинилися в полоні в магістра та його жахливих кнехтів.

Данько напевне не відав, де знаходиться отой Козацький Яр, але тільки там могла залишатися певна надія хоч на якийсь порятунок.