Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 71

Джеральд Даррелл

— Гаразд! — відгукнувся Папуга. — Дозвольте мені вас познайомити: Пенелопа, Пітер, Саймон — панна Дездемона Вільямсон Сміт-Сміт-Браун, головна русалка.

Русалка сперлася масивними руками на борт, аж човен нахилився під небезпечним кутом, і кожному по черзі граційно потиснула руку.

— Надзвичайно приємно познайомитися, запевняю вас, — сказала Дездемона і затріпотіла віями. — Які симпатичні хлопчики, яка гарнесенька дівчинка. Звичайно, вам дуже бракує хвостів, але не переймайтеся — ви ж не винні. Наважуся припустити: судячи з імен, у ваших жилах тече блакитна кров, чи не так?

— Ні-ні, не думаю, — відповіла Пенелопа. — Я гадаю, що кров у нас червона.

— Шкода, — сказала Дездемона, — але не всі можуть мати блакитну кров. Хоча я підозрюю, що ви вельми тісно споріднені зі всілякими герцогами і герцогинями, та ще й із лордами — по родинній лінії, поза сумнівом, я впевнена. Мені говорять про це ваші обличчя, аристократичні, не інакше.

— Ні, на жаль, тут я теж не можу з вами погодитись, — далі вибачалася Пенелопа.

— А я, наприклад, переконана, що варто тільки добре пошукати — і знатні предки тут як тут, — сказала Дездемона. — Приміром, візьміть хоч би й мене. Ну, відразу ж скажете, що я зі шляхетного роду, чи не так? Це щось таке… Воно проглядає у величі постави, у гордовитій лінії голови. Але слід зауважити, що такими речами негоже тицяти всім під ніс, бо можуть подумати, що ти якийсь сноб. Ні, лише вміння гідно триматися в товаристві, лише аристократичні манери підкажуть людям, хто ти, словом, дадуть усім зрозуміти, що ти стоїш на голову вище від решти.

— Так і є, — погодилась Пенелопа, ледве стримуючи посмішку.

— Уся моя родина шляхетного походження, і по татові, і по мамі, — вела далі Дездемона. — О, ще й якого шляхетного! Ви знаєте, одній моїй тітоньці, дружині мого дядька, помахав рукою сам Христофор Колумб! А одна кузина сестри дядька мого татуся — вона, кажуть, багато років отримувала листи не від кого іншого, як від самого лорда Нельсона, — дуже палкі листи любовного змісту.

— Справді? — чемно здивувалася Пенелопа.

— Авжеж! — палко підтвердила Дездемона. — А ще ж… брат матері мого дядька, знаєте, не той, що брав участь у боях Армади, а той…

— Слухай-но, Дез, — нетерпляче перебив Папуга. — Може, ми б відклали історію твого сімейства до іншого разу?

— Мій любий Папуго, — поважно відповіла Дездемона, — вибач, будь ласка, якщо я надокучаю тобі розповідями про своє шляхетне походження. Мені дуже рідко випадає нагода поспілкуватися з людьми вихованими і витонченими, ти це добре знаєш, і я впевнена, що їм це так само цікаво, як і мені. Але навіть якщо їм нецікаво, то вони занадто добре виховані, щоб сказати про це, на відміну від тебе. Ти поводишся, ніби якийсь покидьок.

— Чого ж! Зазвичай я зовсім не проти того, щоб послухати про твою рідню, — енергійно заперечив Папуга. — Але зараз ми страшенно поспішаємо і через цю затримку у водоростях можемо спізнитись. Будь ласка, замість того, щоб розводити теревені, гукни краще кількох своїх подружок, аби звільнили нам дорогу і трохи підштовхнули! Тут вирішується питання життя і смерті, любонько, інакше ми б тебе не потривожили.