Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 73

— Коли я була ще зовсім юна, — розповідала вона Пенелопі, — ще до того, як ми переселилися в Міфологію, я, бувало, багато часу проводила в морі поблизу Брайтона.

— Брайтона? — спитав Пітер. — Ми із Саймоном минулого року провели там літні канікули.

— Справді? — вигукнула Дездемона. — Чудова місцинка. І завжди там публіка вищого класу, якщо ви розумієте, про що я. Знаєте, моя тітонька по батьковій лінії розповідала, що якось вона плавала там, і раптом… — ви б ніколи не вгадали, хто вийшов із купальної кабінки…

— Хто? — не стримався Саймон.

— Король Георг Четвертий! — відповіла Дездемона. — Так-так, Його Королівська Величність власною персоною. Він був у прекрасному смугастому купальному костюмі, як розповідала тітонька, а ще на ньому був вовняний капелюх, що оберігав від води його королівську голову, хай Господь її благословить, і пляжні сандалі на його королівських ногах, щоб часом не поранитись об каміння. І ось, тільки-но він зайшов у воду по пояс, як раптом загубив свою сандалію. Там таке зчинилося, що важко собі уявити, розповідала тітонька. Король Георг кричить, верещить, усі слуги і придворні як були — у звичайних костюмах — пірнають, як божевільні, щоб виловити сандалію.

— І що було далі? — спитали заінтриговані слухачі.

— Вони так її і не знайшли, — відповіла Дездемона. — Але коли вже всі забралися звідти, моя тітонька й собі вирішила пошукати — і їй пощастило. Так, вона знайшла її і досі зберігає у невеличкій скляній скриньці — ту саму сандалію, що колись була на нозі Його Королівської Величності. І що ви на це скажете?

— Небагато знайдеться людей, у кого тітонька — власниця королівської сандалії, — зауважила Пенелопа.

— Свята правда! — тріумфально вигукнула Дездемона. — Саме це я завжди кажу своїм дівчатам. А ви, любонько, дуже часто буваєте на прийомах у Букінгемському палаці?

— Ні, не надто часто, — зізналася Пенелопа.

— Моя бабуся одного разу пливла вгору Темзою, і її зачепила баржа. Спочатку бабуся дуже розсердилась, бо в неї під оком з’явився синець, але потім дізналась, що це була баржа самої королеви Єлизавети. Уявляєте? Мало хто може похвалитися тим, що їм поставила синця під оком сама королева, ви згодні?

— Дорога вільна! — закричав Папуга. — Приготуйтеся підняти вітрило!

— Що ж, мене потішила наша коротенька розмова, — грайливо повідомила Дездемона. — Нема нічого кращого, ніж перемовитися слівцем із кимось, хто розуміє, що таке аристократизм.

— Я теж була дуже рада, навзаєм, — вклонилася Пенелопа.

— Сподіваюся, ми ще зустрінемось, — сказав Саймон.

— Так, я теж надіюся, — додав Пітер.

— Усі ви дуже люб’язні, — Дездемона шалено затріпотіла віями.

Потім навколо неї зібралися колом подружки, і всі вони, гойдаючись на хвилях, посилали мандрівникам повітряні поцілунки і махали руками вслід, аж поки човен не набрав швидкості і не зник у відкритому морі.