Читать «Балакучий пакунок» онлайн - страница 62

Щойно один із вартових угледів невеличку кавалькаду єдинорогів, відразу підхопився, розправив крила і тричі протрубив у тонкий золотий ріжок. Усі грифони негайно покинули свої справи й обступили прибульців, а з шахт почали виходити все нові й нові грифони, вкриті іскристим золотим пилом. Невдовзі гості стояли в оточенні приблизно п’ятдесяти грифонів. Діти готові були погодитися з Папугою щодо зовнішності цих істот: вони справді були гарні — завбільшки з дуже великих собак, із тулубом лева і в лев’ячій шкурі пісочного кольору. Великі орлині голови, яким надавали грізного вигляду міцні вигнуті дзьоби, все-таки викликали симпатію завдяки виразним великим очам. Крила свої грифони час від часу здіймали над головою, розправляли і сплескували ними, як це роблять великі хижі птахи.

— Доброго ранку, доброго ранку, золотарі-грифони, — звернувся до них Папуга, коли всі зібралися. — Я привіз вам вітання від Г. Г.

Грифони всі як один відповіли низькими розкотистими, як у левів, голосами:

— Доброго ранку! — і виштовхнули наперед оратора.

— Ми є страшно раді бачити вас, герр Папуга, — промовив він глибоким басом.

— Є! Так є! — хором вигукнули грифони, киваючи головами.

— Ми чули, що василіски вбили вас і Г. Г. що ви двоє є вбиті, і ми були дуже сумні, — вів далі оратор.

— Ми обидва — і я, як бачите, і Г. Г. — при доброму здоров’ї, — сказав Папуга. — Єдине лихо — василіски зробилися зовсім некеровані.

— То є дуже погано, — сказав грифон. — Василіски не мають бути зовсім некеровані.

— Звичайно, — продовжував Папуга. — Але вони, до того ж, викрали наші великі книги і тримають їх у своєму замку. Ми збираємося відібрати книги — я разом із цими дітьми.

— Друзі герра Папуги є наші друзі теж, — сказав грифон і вклонився.

— Василіскам треба дати добрий урок, — вів далі Папуга. — Ми не можемо дозволити їм керувати країною. Вони вже відкладають по одному яйцю щодня. Хто знає, чим це скінчиться! Наступним кроком може бути заборона на використання золота для будування гнізд.

— Що? — рикнули грифони в один голос. — Ми не є на то згодні.

— Отакі-от справи, — підсумував Папуга. — І, власне, цьому ми намагаємось покласти край. Ми вже заручилися підтримкою єдинорогів і жаб, а також горностаїв, і тепер хотіли б знати, чи можемо сподіватися і на вашу допомогу?

Грифони порадилися між собою низькими розкотистими голосами, помахали крилами, поклацали дзьобами. Нарешті оратор звернувся до Папуги:

— Ми є згодні. Ми будемо приєднатися до вас. Ми думаємо, що керування василісків не є добре для Міфології. Ми є чекати ваших інструкцій.

— Дякую вам, — озвався Папуга. — Ми дамо вам знати, коли настане час.

— Ми завжди є до ваших послуг, — відповів грифон і вклонився.

Діти їхали верхи, віддаляючись від долини, і постійно чули «тук-тук-тук» — перестук грифонових молотів глибоко під землею, а також булькотіння і клекотіння розплавленого золота, що кипіло в гігантських казанах.