Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 281

Визначною подією в Закарпатті було святкування влітку 1937 року 950–ліття Хрещення України. Організація українських націоналістів (ОУН), яка виникла 1929 р. в Галичині і поширювала тут свої впливи, виготовила і роздала учасникам національних маніфестацій чимало медалей, на яких було викарбувано напис: “Царице Україно! З’єднай і визволь нас!”

У жовтні 1937 р. відбувається всепросвітянський з’їзд Закарпаття в Ужгороді, в якому взяло участь 30 тис. осіб. На мітингу, описують сучасники, “похилились українські національні прапори, і тридцять тисяч рук піднеслося вгору. З тридцяти тисяч грудей пролунало гучно і рішуче: “Присягаємо!”. Учасники мітингу присягали “бути вірними синами українського народу й боротися за повну державну незалежність”. Так маніфестують своє національне відродження після майже тисячолітньої неволі сини і доньки тієї частини Української Землі, що її ще недавно дехто дозволяв собі називати “землею без імені..” Це був лише початок. “Тридцяті роки викарбовують український характер Закарпаття”,— засвідчують сучасники.

У ці роки величезна роль належала молоді Закарпаття. В одній із тогочасних газет говорилося: “Дійсно, ми переможемо, бо ми маємо за собою всю молодь Закарпаття: від селянської до високошкільної, молодь ідейну, молодь працьовиту, що не заломлюється й під найсильнішими ударами ворогів українського народу і ворогів чужонаціональних, своїх ренегатів, бувших австро– й угро–русинів і хитрих малоросів… сила української молоді — сила в ідеї українського націоналізму. Тому ми непереможні. Тому Закарпаття — відвічна земля українського народу — буде навіки українським!”

Подальший розвиток подій у цьому краї пов’язаний з агресивною політикою нацистської Німеччини та її союзників у Європі, що призвело до проголошення в Закарпатті української держави — Карпатської України.

Українська державність у роки Другої світової війни

Україна напередодні Другої світової війни

Незважаючи на те, що в епоху революційних подій 1917–1920 рр., вожді російських більшовиків заявили про необхідність визнати “за народами право на відділення” або на національну автономію, після 1920 р. вустами одного з них — Сталіна — уже стверджувалося, що більшовики виступають “проти відділення окраїнних районів від Росії, оскільки таке відділення означає закабалення цих окраїнних районів імперіалізмом, ослаблення революційної влади Росії, зміцнення позицій імперіалізму”. Тому більшовики мусять “боротися проти відділення окраїнних районів від Росії”. Хоча вони, більшовики, виступали “за відділення Індії, Арабії, Єгипту, Марокко та інших колоній Антанти, оскільки відділення означає звільнення цих пригноблених країн від імперіалізму… ”