Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 282

Така подвійна мораль і подвійна практика призвели до цілком реальної політики, відомої ще з часів російської самодержавної імперії — “держать і нє пущать”.

Щоб утримати біля себе Україну тут то з цією метою розпочалися найжорстокіші репресії проти свідомих патріотичних представників усіх верств населення. В 30–х роках в новозбудованих концтаборах були знищені і просто розстріляні мільйони людей. Фактично відстріляно всю українську інтелігенцію — письменників, інженерів, науковців, академіків, знищено Українську Автокефальну Православну Церкву, а також заможний прошарок українського селянства, так званих куркулів і середняків, які становили соціальну базу українського національного відродження. Через те наприкінці 30–х років, напередодні Другої світової війни, у радянській Україні не існувало жодного політичного угруповання, яке б висувало гасло незалежної української держави.

Радянська Українська держава, яка офіційно мала і свій уряд, і конституцію, була бутафорною державою, фактично — провінцією, цілком залежною від більшовицького союзного центру і його ідеологічного ядра — Всесоюзної Комуністичної партії більшовиків — ВКП(б). Іншою була ситуація в Галичині.

У передвоєнні роки на західноукраїнських землях з новою силою розгорнулась боротьба населення за свої людські права і за відновлення соборної незалежної України. ОУН та її головний провідник Євген Коновалець стають найбільш впливовими на всіх теренах західноукраїнських земель. Коновалець вважав, що незалежна Україна буде важливим і необхідним фактором для балансу сил у Східній Європі, а також культурного й економічного розвитку всієї Європи.

У період активної підготовки до Другої світової війни ОУН розкололася на дві організації (1940). Виокремлюється більш енергійна, молода, радикальна її течія на чолі зі Степаном Бандерою і поміркованіша — на чолі з полковником Андрієм Мельником. Розкол погіршив становище цієї організації в роки Другої світової війни, коли їй випала тяжка роль боротися за відродження незалежної Української державності.

Ця мета була проголошена головною в маніфесті ОУН від грудня 1940 р. “Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини… Боремося за визволення українського народу та всіх поневолених Москвою народів… Несемо всім поневоленим Москвою народам свободу творити власне життя на рідній землі по своїй вольній волі… Боремося: проти економічного грабежу України та всіх поневолених Москвою народів; проти невільництва в колгоспах, фабриках і заводах, проти пограбування громадян із злиденних здобутків важкої праці; проти насильного виселення з рідних земель… Свобода всім поневоленим!”

Українське питання в європейській дипломатії. Незалежна держава Карпатська Україна

Переддень Другої світової війни показав, що держави Західної Європи, як і більшовицька імперія СРСР, не зважали на природне й історичне право українського народу на своє суверенне державницьке існування. Як ми бачили, ставлення Польщі, Румунії, Чехословаччини до українських територій, що входили до їхнього складу, незважаючи на різний соціальний і політичний лад у цих державах, було однаковим зі ставленням уряду СРСР — здобути більше матеріальних вигод із українських земель і не допустити державницько–національного відродження. Всі вони сходилися в одному — не дозволити існування суверенної соборної Української держави. Як і в попередні історичні епохи існування територіально великої й економічно потужної незалежної України було невигідним і страшним для держав як на Заході, так і на Сході Європи.