Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 283

Стосовно ставлення до основної української території, яка становила основу радянської України, досить значної за розмірами і багатолюдної за населенням, усі ці держави різнилися між собою і розділялись за певним напрямком своєї зовнішньої політики.

Перша група держав охоплювала ті країни, які стояли на позиції недопущення об’єднання всіх українських земель і потреби найбільшого визиску їхніх матеріальних і людських ресурсів. У той же час вони прагнули розширити свої частини українських територій за рахунок надбань нових частин українських земель. Особливо яскраво ця тенденція виявлялась у політиці СРСР, де більшовицькі ідеологи взагалі проголосили ідеологію розширення кордонів своєї імперії для проведення світової революції. До цих держав належали, окрім СРСР, Польща, яка претендувала на “історичні землі” всієї України — від Балтики до Чорного моря; Румунія також намагалася ще додатково забрати частину південної України — від Буковини до Одеси; Угорщина, яка відхопила 1939 р. Закарпаття, не задовольнялась цим і також прагнула збільшитись за рахунок нових українських надбань.

Другу групу держав становили Англія, Франція, США, які сприяли розгортанню апетитів анексіоністських європейських держав щодо України. Саме їхня позиція невтручання була спрямована на зіткнення нацистської Німеччини з більшовицькою імперію, що призвело до Мюнхенської змови, за якою була зруйнована Чехословацька держава, німецькі війська окупували Богемію та Моравію.

Подібна доля готувалась і Закарпатському краєві, де мешкало близько мільйона українців і який після Першої світової війни опинився під владою Чехословаччини.

Всі патріотичні сили тут з’єднували свої зусилля на численних нарадах і 1938 року вирішили рішучіше домагатись політичної автономії Карпатської України у складі Чехословаччини. Настійно вимагали цього резолюції Головної управи першої руської (української) Центральної Народної Ради від 29 травня 1937 р. На виборах у червні того–таки року українські кандидати одержали перемогу в багатьох населених пунктах краю. Відбулися водночас численні маніфестації, які тиснули на уряд, домагаючись автономії Закарпаття. До цих акцій належав просвітянський з’їзд, де вперше було виконано український гімн “Ще не вмерла України ні слава, ні воля…”, масовий політично–піднесений збір людності на релігійне свято Успіння святої Богородиці; збурено пройшов політичний конгрес першої центральної руської (української) Народної Ради, на якій Августин Волошин, зокрема, заявив: “Хочемо, щоб перестала біологічна політика нищення всього, що є наше, українське”. Такі самі палкі промови звучали з вуст оунівців і просвітян. Всі вони висували рішучу вимогу повної автономії Карпатської України.