Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 253

Ось чому Сталін висуває нову теорію стосовно національних проблем: він винайшов концепцію “загострення класової боротьби” в період побудови соціалізму. А це підводило теоретичну основу під методи репресій щодо всіх проявів національного відродження в радянських республіках і, в першу чергу,— в Україні. Колишнє гасло Леніна про шкідливість російського великодержавного шовінізму вилучалося з обігу. А листопадовий Пленум ЦК і ЦКК (1933) постановив, що “в Україні… основною небезпекою є український буржуазний націоналізм”. Через те визначалось, що головним завданням партії було “завдати нищівних ударів по націоналістичних петлюрівських елементах, які засіли в різних ділянках соціалістичного будівництва, а особливо в будівництві української соціалістичної культури”.

Ця теза і стала теоретичним обґрунтуванням терору в Україні щодо селянства, інтелігенції та українських національних кадрів.

“Новий курс” та його наслідки

Після утвердження диктаторського режиму 1929 роках розпочинається нова доба, яка була названа добою “великого перелому”, “новим курсом” і яка повинна була здійснити на практиці обіцяні блага соціалістичного суспільства, побудувати комуністичну систему виробництва і розподілу суспільних благ. Для цього запроваджувалось планове виробництво, яке відкинуло ринкову систему; продрозкладка, карткова система для населення міст, розорення, чи, як тоді говорили — експропріація селянських господарств, примусове їхнє об’єднання в колективні господарства. Першорядну роль відігравала політика насильницької урбанізації, цього другого комуністичного штурму, внаслідок чого Україна перетворилась у величезний сировинний регіон із гігантами–заводами чи комбінатами з переробки промислової сировини, які були економічно прив’язані до машинобудівної та військової промисловості Росії.

Радянська держава жила в постійному очікуванні війни зі світовим імперіалізмом і тому створювала передусім потужну військову промисловість, що забезпечувала б виробництво зброї. З 1500 великих підприємств в Україні в роки першої п’ятирічки (1928–1932) будувалося 400. В основному це заводи чи комбінати–гіганти, металургійні, вугледобувні та інші підприємства.

Темпи індустріалізації першої п’ятирічки були авантюрні, бо економічні можливості для цього прирівнювалися до нуля. Основним стимулом було моральне заохочення трудящих через організацію так званого соціалістичного змагання, яке і справді стало головним методом організації праці, якою керувала партія і підпорядковані їй профспілки. За перші п’ять років в Україні постали такі гіганти, як Дніпрогес, чимало нових шахт у Донбасі, які, проте, були недостатньо технічно оснащені; “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”, “Азовсталь”, “Дніпроспецсталь”; з’явилась трубопрокатна промисловість, кольорова металургія, кілька великих підприємств машинобудування: тракторний завод у Харкові, комбайновий — у Запоріжжі, паровозобудівний — у Луганську, машинобудівні заводи у Києві, Харкові, Кіровограді. Збільшився майже удвічі склад робітничого класу, що формувався з українських селян. Зросла кількість жінок у ньому. Але незважаючи на те що офіційно було оголошено про дострокове виконання п’ятирічного плану, фактично він був не виконаний з більшості позицій. У легкій, харчовій, хімічній промисловості не було досягнуто навіть довоєнного рівня. 40 відсотків капіталовкладень було вкладено в незавершене будівництво.