Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 255

Цікаво, що спеціальною постановою визначалася навіть кількість дворів, які треба було виділити для цих категорій: до першої категорії — 52 тис., 112 тис.— до другої категорії. Така була розкладка на людей, яких треба було знищити або зламати.

Цей план “розкуркулення” був, звичайно, “перевиконаний” уже за перший рік колективізації. 1934 року секретар ЦК Компартії України П. Постишев повідомив, що під час колективізації було “розкуркулено” близько 200 тис. господарств. Селян–одноосібників обкладали величезними податками, а колгоспники мали пільги.

Хлібозаготівлю щороку підвищували і також вели із перевиконанням. На 1933 р. план її був перевиконаний на 105 млн пудів; чергові партійні постанови санкціонували відбирати і так зване украдене зерно, для чого дозволялись масові обшуки, масові конфіскації, штрафи м’ясом і картоплею, а потім і будь–якою їжею — соліннями, сухарями, сушеними фруктами, салом тощо. В українських селах селяни чинили опір чиновницьким грабункам, часом це були збройні антирадянські виступи.

У цілому за шість місяців 1930 року їх було зафіксовано по всій Україні 1500.

В тому ж році каральні загони придушили велике збройне повстання селян на Дніпропетровщині, що розпочалося в селі Богданівці, Павлоградського району. Про нього розповідають нині відкриті документи із архівів СБУ. Воно перекинулося на інші населені пункти — хутір Осадчий, Сухий, Водяний, Богдано–Вербовський, Путятине, на села — Мар’ївка, Каховка, Нова Дача, Тернівка та ін. Гаслами їх були: “Геть комуну та рад–владу!”, “Ми виробники хліба, а нам його не дають”, “Хай живе селянська влада”. Повстанці, озброєні мисливськими рушницями, берданками, обрізами, ножами, карабінами вбивали місцевих представників влади, громили комуни.

Селянське повстання поширилося на Павлоградський, Петро–павлівський і Близнюківський райони. Керівниками його були селяни Савелій Савченко, Олександр Рибалка, Дем’ян Аксьонов та ін.

Після розгрому повстання у битві на Тернівській горі було заарештовано до 400 осіб, 27 з них — за рішенням надзвичайної сесії Дніпропетровського окружного суд — у було засуджено до розстрілу. Про ще одне з таких повстань 1930 року згадується у праці Г. Костюка “Сталінізм в Україні”. Про нього розповів йому один із в’язнів Воркутинського концтабору Іван Михайлович Приходько. Повстання в його селі очолив один із лейтенантів Червоної Армії. Від рук народу в селі загинули численні партійні уповноважені, зв’язкові, інформатори. Повстання поширилося на кілька сіл. Проти них були кинуті авіація, танки й війська. Повстання тривало п’ять днів. Селяни були озброєні сокирами, вилами, подекуди обрізами й револьверами. Після придушення повстання багато селян розстріляли, чимало з сім’ями вислали до концтаборів.