Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 245

У Москві був створений керівний центр усім народним господарством — Вища Рада народного господарства (ВРНГ), яка на засадах “демократичного централізму” керувала господарством усіх республік. Із нею була об’єднана така ж Рада українська і прийняте рішення українського уряду про об’єднання банківських систем обох республік. Опираючись на ці постанови, ВРНГ Росії приймає постанову про встановлення з Україною “єдиної економічної політики”. Фактично все господарче життя України опинилося під контролем і керівництвом Москви.

Між українським і російським урядом почались різні суперечки і тертя з приводу компетенцій в управлінні окремими галузями господарства.

Партійне керівництво України прийняло рішення звернутись до Москви з пропозицією конкретизувати відносини між РСФСР і УСРР. Саме цей факт започаткував, як свідчать сучасні дослідники, подальше створення Радянського Союзу.

Розпочалася напружена боротьба між московським центром і радянськими республіками за форму і міру об’єднаності. Тодішній генеральний секретар ЦК РКП(б) Й. Сталін висунув проект “автономізації” республік, які мали б увійти до складу Російської Федерації. Його обурювало прагнення комуністів національних республік до незалежності. Він писав у листі до В. Леніна, тоді вже тяжко хворого, що це покоління комуністів “гру в незалежність (яку проводив центр більшовицької партії. — Авт.) відмовляється розуміти як гру, уперто визнаючи слова про незалежність за чисту монету і також уперто вимагаючи від неї проведення в життя конституцій незалежних республік”. Отож бачимо, що більшовицькі лідери використовували термін “незалежність республік” лише як гру, для обдурювання своїх партійних колег у національних республіках і народних мас, прикриваючи нею насправді глибоко централістичний принцип побудови держави в пореволюційний час.

До речі, це був не єдиний випадок такого висловлювання И. Сталіна, про що йшлося в попередніх розділах, коли більшовицький уряд ліквідував усі створені ним на сході України “советские республики”.

Але, як бачимо з цих висловлювань Сталіна, в українських більшовиків продовжувала жити мрія про свою державу, про її незалежність. Певно, зваживши на це, Ленін заперечив автономістський проект Сталіна і знову висунув проект федерації радянських республік. “Важливо, — писав “вождь пролетаріату всього світу”, — щоб ми не давали поживи “незалежникам”, не знищували їхньої незалежності, а створювали ще новий поверх, федерацію рівноправних республік”. Тобто, назва “федерація” була потрібна лише для форми, аби не давати поживи “незалежникам”, а над їхньою так званою незалежною владою будувати “ще новий поверх” влади — так звану федерацію рівноправних республік, яка й поглине їхню позірну незалежність новим “поверхом” влади московського центру.