Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 244

Отже, українські соціалісти переоцінили інтернаціоналістські гасла російських більшовицьких лідерів, недооцінили живучості й агресивності імперської російської національної ідеї, яка тепер виступала під виглядом інтернаціоналізму.

Значна частина російських соціалістів, з яких сформувалась більшовицька партійна течія, була вихована на централістичних традиціях російської демократичної думки. Прийшовши до влади, вони, природно, сприймали гасла інтернаціоналізму як давно відому і рідну їм ідею російського суспільства — “єдіной і нєдєлімой Росії”, яка тепер виступала під ленінським гаслом “зближення і злиття націй”. Все це спричинилося до того, що більшовицький уряд Леніна органічно не сприймав ідей федерації радянських республік, хоча сам вождь інколи вдавався до цієї риторики.

Але політичне життя змусило більшовицький центр у 1920 р. використати цей термін при створенні нової форми договору, яку позірно називали “договірною федерацією”. Це був так званий союзний робітничо–селянський договір, ініціаторами якого були Ленін і Чичерін. Від імені України його підписав як голова уряду Раковський. За цим договором центральним наркоматам Росії повністю підпорядковувалися військово–морські справи України, зовнішня торгівля, фінанси, а через рік були підпорядковані металургія, залізниці, зв’язок. На територію України були поширені земельний та інші кодекси Російської федерації. Згодом потрапили під керівництво російського уряду всі галузі української економіки та банківської системи.

Крім спільних чи об’єднаних наркоматів, що діяли в Москві, були ще республіканські. Але до кожного з них були приставлені від центральних наркоматів спеціальні “уповноважені” в уряді України. Фактично керували республіканськими наркоматами Всеросійські з’їзди Рад і ЦВК та уповноважені центру.

Договір 1920 року було підписано 28 грудня, і в той же день його ратифікував VIII Всеросійський з’їзд Рад. І лише 2 березня 1921 р. він був заднім числом ратифікований V Всеукраїнським з’їздом Рад. Подібні угоди радянська Росія уклала з усіма радянськими республіками, де в національних регіонах колишньої імперії закріпились більшовики, і в такий спосіб підпорядкували їх своїм власним інтересам — економічним та політичним. Таким чином більшовицький центр узяв курс на створення жорсткої централізованої російської держави, яка повністю утвердилась на колишніх просторах Російської імперії.