Читать «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності» онлайн - страница 242

Політичне нищення незалежності Української Народної Республіки упродовж 1917–1920 рр. засвідчило фантастичну рішучість більшовиків домогтися повного володіння Україною та її матеріальними ресурсами.

Тому в часи інтервенцій більшовицьких військ на територію України, лідери більшовиків створювали тут свої органи влади, перебирали до своїх рук керівництво економікою, надрами, залізницями і т. д.

Комуністична партія України, яка була створена під безпосереднім керівництвом Леніна, мала стати і стала інструментом повного підпорядкування України більшовицькому центру Росії.

Перший етап підпорядкування проходив у 1919–1920 рр., коли був створений “військово–політичний союз” радянських республік.

Другий етап (1920–1922) формував так звану договірну федерацію, що поступово підпорядковував Україну Росії.

Третій етап після створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік почав процес ліквідації дозволеного суверенітету України (1922–1925) Цей процес відбився в численних партійних рішеннях і постановах, що зобов’язували українських більшовиків боротися за приєднання України до Росії як провінції чи району. Варто, проте, відзначити, що такі свої прагнення російські більшовицькі вожді намагалися замаскувати, заявляючи, що ідея об’єднання є волевиявленням усіх трудящих національних окраїн Росії.

Ще в квітні 1919 р. ЦК РКП(б) у секретному протоколі постановив: “Запропонувати ЦК КП(б)У поставити на обговорення питання про те, за яких умов, коли і в якій формі може бути проведене злиття України з Радянською Росією”. І це говорилося в той час, коли офіційно в тому ж 1919 р., у грудні, у постанові VII Всеросійської партконференції заявлялось про те, що “РКП(б) стоїть на позиції визнання незалежності УСРР”, а в грудні ж 1920 р. при підписанні “союзного робітничо–селянського договору” з X. Раковським, главою українського уряду, говорилося про незалежність і суверенітет України.

На початок 20–х років склалися сприятливі умови для об’єднання колишніх національних регіонів імперії під егідою більшовиків Росії. Російська більшовицька партія уже була повним господарем у національних республіках, уряд Леніна фактично керував радянськими урядами всіх новостворених радянських республік. А програма партії, затверджена VIII з’їздом РКП(б), ставила завдання створити федерацію радянських держав як перший етап до нової державної єдності, в якій провідне місце посяде Росія.

Відомо, що в роки громадянської війни центральний уряд у Москві вдався до ряду бутафорних заходів, аби продемонструвати насправді неіснуючу спільність українських та російських дій. Зокрема це виявилось у створенні української Червоної Армії в нейтральній зоні, визначеній Брестським миром; в організації так званого українського фронту, спрямованого проти УНР і Директорії у січні 1919 р., у створенні маріонеткових українських радянських урядів тощо. І одразу ж усі ці утворення потрапляли в підпорядкування московського більшовицького центру. 1919 року в Україні був навіть ліквідований наркомат із військових справ. Певна річ, московський більшовицький уряд небезпідставно боявся існування в Україні навіть підконтрольних собі українських військових формувань.