Читать «Гнів Перуна» онлайн - страница 36

Під великою ошатною іконою в золотій оздобі на лаві сидить сліпий старець. То батій його — Вишата, який сліпцем продовжував рід Остромира. І взимку і влітку Вишата сидить у кожусі, накинутому наопашки, й невпинно перебирає опуклі чорні чотки. Криваво-синіми ямами очей дивився кудись угору, на стелю, задравши свою худорідну цапину борідку й натужно зморщивши шкіру лоба так, що два рідких кущики сивих брів сягали низької сивої чуприни.

Старий Вишата був тоді вже зовсім немічний. І часто плакав. По глибоких зморшках обличчя стікали сльозливі ручаї. Янь не міг без болю дивитися на ті сльози. Кусав свої губи, стискував кулачки, щоб і собі не заплакати.

— Це ти, Яню? — Старий завжди вгадував, коли до його хоромини вкрадався син.

— Я, отче…

— Підійди, я подивлюся, який ти виріс. Вишата обмацував Яневі плечі, спину, голову.

— А яке в тебе волосся?

— Світле.

— А чому такі руки слабкі? Тримай змалечку меч.

— Тримаю.

— Та більше ходи на лови. Бач, слабосилий який!

— Ходитиму.

— Ох, покарав мене бог сліпотою. І тобою покарав. Вироджується наш великій рід.

Янь опускав на груди голову. Знав уже, що далі батько дорікатиме богові й долі за нього, хлипкотілого Яньця. Тоді хлопець починав злоститись. Чи він у тому винен, що рід давнього богатиря Добрині древлянського здрібнів на ньому?

Але не в тому сила чоловічеська. У розумі! Дід його Остромир прославив ім'я своє книжною вченістю, залишив онукам на диво ліпосне «Євангеліє». Такої ошатної книги, казали свідущі, не знайти ні в руській, ні в грецькій землі.

Вишата, син Остромирів, докінчував життя своє в темноті й печалі, в пекучій скорботі й відчаї за нездійснені наміри. Навіть літописці промовчать про сію долю його тяжку, бо вони звикли говорити лиш про славу, а не про ганьбу. Тож Янь Вишатич має відродити гучну славу роду.

— Я відомщу за тебе, батію, — твердо обіцяв Янь сліпцю.

Вишата наставляв до сина вухо.

— Відомсти, Яню. За обиду князя Ярослава і сина його Володимира. Живий він? Не чув?

— Кажуть, помер…

— За кривду його і мою помстися… Гречини посліпили нас, яко рабів своїх бунтівних. Не хотіли визнати нас за рівних собі…

Скільки разів Янь чув ці оповіді від отця. І знову слухав з болем у серці.

Велика ромейська Візантія хотіла принизити руського державця, князя Ярослава Мудрого, що не підкорився їй і не визнав себе провінцією імперії.

Князь Ярослав був велеможним єдинодержавним. Йому самому підлягало багато земель і народів — чудь, весь, ятвяги, литвини, ям. І мазовшан воював на лодіях, що захопили червенські городи, і Тьмуторокань хозарську упокорив!..

І восхотів тодішній митрополит-гречин Феопемпт побільшити данину на церкву в Руській землі. Казав: князь Ярослав багато земель нових під свою руку підбив і багате полюддя збирає. А храми божі скудіють. Особливо ж у Царгороді, де партіарх Кіруларій веде боротьбу з папою римським Левом Дев'ятим. А також воює з самим Костянтином Мономахом, який став царем, взявши собі в жони шістдесятичотирирічну імлератрицю-вдову Зою, котра вже, таким чином, мала третього законного мужа!