Читать «Гнів Перуна» онлайн - страница 29

Сюди боярин ніколи не заглядав, Тут порядкували стольничі, конюші, тіуни, биричі, яких було повно в усякому доброму боярському дворі. Та й у своїх пишних палатах Янь не затримувався біля боярині. Жвавий воєвода постійно перебував у поході — то йшов у полюддя за даниною для князя, то в далеку ростовську землю або на Біле озеро м'ятежі придушувати. То укласти з якимось волостелем дрібним чи можним ряд — на мир або на війну. Войовничий Святослав Ярославович утверджував себе в усій землі і лукавством, і льстою, і роздачею земель, і мечем. Кидав свої раті з старшим сином Олегом на половців, посилав їх у поміч лядським воєводам на Віслу, супроти чехів. Приймав німецьких послів і вихвалявся перед ними численним золотом і сріблом, узороччям і хутрами. Аби й в далеких землях знали про його багатства і могуть. І справді, імператор Священної Римської імперії Генріх Четвертий, який жадав допомогти вигнаному князю Ізяславу повернутися у Київ, жахнувся тим багатим дарам, які привіз його посол Бурхард Трірський із стольного града Руської землі. Німецький хроніст записав: «Бурхард привіз королю стільки злота, срібла й коштовного одягу, що ніхто не пам'ятає, аби коли-небудь таке багатство привозилось у німецьку державу». Генріху відразу перехотілося допомагати жебракові-ізгою — князю Ізяславу…

Янь був вірним помічником, як тоді мовили — по-спішителем, князя Святослава. Метався по всій руській землі — з кінця в кінець. Там бряжчав мечем, там дзвенів золотом, там діяв намовою. Лише на великі свята християнські повертався додому. З усією дружиною своєю ішов до храму, відмолював вчинені гріхи, аби відразу ж кинутись знову чинити нові… На те й милосердя боже існувало…

Бояриня Гаїна сиділа в хоромах одна. За всі літа свого нежданого-неспогаданого заміжжя не могла звикнути, що стала бояринею, що мала право повелівати, ба навіть це вимагалось від неї як від господині й розпорядниці незліченних багатств роду Вишатича у Кияв'і, в Пороссі, у Новгороді Великому, на Біло-озері.

Тиха, сумирна бояриня проводила свої дні у бесідах з ученими ченцями й черницями. Найпаче з ігуменею жіночої обителі святого Петра, що височіла неподалік, навпроти Софії. Вчена ігуменя Анна, в миру Янка, дочка переяславського князя Всеволода Ярославовича, була навчена книжній премудрості і завела в монастирі школу для дівчаток, палату милосердя для хворих і немічних. Тягла до себе і молоду бояриню.

Челядниці Вишатича спочатку догідливо кланялись своїй осподині в пояс і запобігливо заглядали в рот. Але скоро відчули її незлобливість, доброту й махнули рукою. Блаженна суть, не інакше, бояриня їхня! Старша покоївка Килина, яку всі називали просто — Килька, упевняла, що бояриня не при своєму розумі, що нічим у домі не займається, лиш сидить над книгами. Мабуть, через те, що душею побувала у Перуновім полум'і і вкусила солодощі ідольського гріхопадіння.