Читать «Гнів Перуна» онлайн - страница 28

Святослав мовчки вийшов із келії. Заспішив до своїх бояр.

— Яню, і ти, Чудине, сьогодні пришліть обителі меду, воску, борошна з мого двору — до столу святим отцям. Хай моляться за нас!

— Сьогодні й буде! — першим вклонився Вишатич і рушив до воріт. За ним усі інші із Святославом на чолі…

— Таки уговтали Феодосія, —

прошепелявив услід Єремія,

проводжаючи почт недобрим поглядом.

— Старий-бо став. До божого раю готується…

Після того, як Феодосій у своїй печері благословив молодого послушника, пресвітер печерський отець Никон постриг його в чернечий сан і нарік новим іменем. Тепер навіки зник сором'язливий Наслав. На світ явився молодий сіроокий чернець Нестор, задумливий, трудолюбивий і мовчазний. Днями й ночами просиджував він над книгами. Читати був навчений ще змалечку, у Василькові, де з часів князя Ярослава дяки брали до науки кмітливих хлопчаків. Але писати не вмів. Важка ця справа виводити ази і буки на пергамені, складати з них слова, а тими словами передавати мислі. Щоб не порожніми були… Нестор цілий рік покладав на це уміння свій труд. Доки не подолав мудрості писання. А потім залюбки просиджував над пергаменами — то переписував Четьї-Мінеї, то щось своє уже виводив… Цікаво, коли твої мислі на письмі виливаються.

Несподівано тихий монастирський рай обернувся для нього пеклом. Виною було і не книжне навчання, до якого Никон посадив молодого мніха, і не труди в трапезній чи на монастирській ниві. Його душу катували бісівські спокуси. Козниві вибрики диявола мучили молодого постриженика денно і нощно. Плутали-заплутували його серце у сітях спогадів, від яких, думав, він одрікся назавжди.

Найпаче дошкуляв диявол, коли приводив у келію образ Гайки. В її очах то гаснуло синє полум'я, то бралося сизим попелом, то знову жахтіло йому. Вона простягувала до нього руки й раптом починала ридати: «Пощо врятував од Перунового вогню? Пощо віддав зизоокому слинявцю?»

Нестор тоді зривався на біг. Перестрибував через монастирську стіну, продирався крізь гущавінь великого бору, ледь видимим путівцем прямував до Перевісища, а потім, через Лядські ворота, піднімався до Княжої гори. Недалеко від княжого двору, біля самого Боричевого спуску, здіймався мурований із рожевого каменю терем тисяцького Яня Вишатича. Дім його був високий, з п'ятьма вежицями, що здіймались одна побіля другої. Дім стояв на підкліті і мав великі вікна, округло вирізані зверху й обцяцьковані ліпосною кам'яною різьбою. У рамах вікон були вставлені кольорові прозорі пластини, які виготовляли грецькі рукомесники для палаців своїх царів. Сей терем скоріше нагадував пишні палати великого князя, які поставив й оздобив ще Володимир Хреститель.

Навколо Яневого дому були вибудувані медуші, бретяниці та онбари; псарня, соколярня, стайні стояли далі, за великим колом огорожі, яка відділяла весь двір боярина глухою стіною. А вже за двором, на спуску до подільських вулиць, були поставлені сажі, курятники, ґражди, хижі для челядинів. Тут ревіла, мекала, мукала, гоготіла у сотні голосів домашня животина, між якою носилися постійно десятки челядників, пастухів, свинарів, доїльниць, погоничів, коліїв, кухарів…