Читать «Гнів Перуна» онлайн - страница 182

Одне небо знає усе. Але воно надто безмежне і бездонне. Німотно нависли з нього білі пухнасті перини хмар. Ніби лебеді пливли по синьому морю і враз поснули. Гуляй-вітри десь принишкли за гребенями валів.

У вишині повис ширококрилий орел. Купається в неосяжному просторі, гойдаючись на потужних струменях гарячого повітря, що линуло від землі, а може віщував, що на цих безмежжях скоро знову проллється руська кров… гаряча кров…

Раптом орел склав крила й шугонув каменем униз. Та напівдорозі знову розправив їх і завис над довгою вервечкою комонників. Може, дослухався до пісні, що линула ввись і ніби тужила в безнадії…

Гей, туман яром по долині, та по крутій горі, гей, чи тужиш ти так за мною, як я, серце, по тобі?..

Гей, тужить батько, тужить мати, та ще й тужить увесь рід, гей, що ти мене, молодую, в чужу сторону завів…

У сріблистому серпанку далини блиснула проти сонця голуба смужка.

Стугна!.. Ось вона, сьогоднішня межа неволі половецької, з-за якої накотилися на їхню землю чорні смерчі. Немовби відчуваючи напругу, що раптом увійшла в душі верхівців, по ситих боках кінських тіл пройшов дріж. Коні нашорошили вуха, кроки їхні стали обережними й тремтливими.

Рать Святополча спинилась. Лунко калатало серце в грудях великого князя. Вперше вивів такенну рать супроти лукавого й бистрого, яко вітер, ворога… Де він? За Стугною їх чекає? Чи вже за спиною у них обійшов трипільські вали? Де Мономах? Волочиться в задумі у хвості своєї дружини… Не спішить на пораду…

Святополк нетерпляче завертає свого коня. Його невеличкі темні очиці нишпорять по обличчях бояр, що збилися докупи перед ним. А де боярин Поток туровський? Путята і Янь Вишатич з сином? Певне, помчали до Мономаха…

— Поточе! Яню! Де поділись? — озирався довколо себе Святополк, доки не почув голос Потока:

— Я ту-у-т!..

Відлягло від серця. Не покинули його йеред боєм.

— Що будемо робити, князю? На той берег іти альбо на сьому половчинів ждати? — під'їжджає воєвода Путята.

— А що там, на другому березі?

— Білі вежі хана Китана і хана Ітларя,

— Звідки відаєш?