Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 91

— Якщо капітан — убивця, він викрив та вбив ворожого агента. Не признався відразу, зрозуміло. Мені, чесне слово, байдуже службове зростання вашого приятеля і його репутація. Але з огляду на військовий час та душевний стан подібні дії та вчинки пояснюються.

Поки Клим говорив, Зубов натягнув другу рукавичку, поворушив пальцями.

— Я передумав. Поїдете зі мною.

— Для чого?

— Версія ваша. Скажете капітанові все в очі. У моїй присутності. Бачу, ви мастак придумувати різні виправдання. Вважайте себе на короткий час адвокатом Платова. Після того — вільні. Живіть, як жили.

— А пані Богданович?

— Не знаю, в яких ви з нею стосунках. Моя порада обом: найближчим часом їдьте зі Львова подалі. Ви багатьох дратуєте, той же Навотний особисто приніс мені черговий донос. Мовляв, влада робить помилку, випустивши затятого мазепинця. Забирайтеся, не мозольте очі.

— Вигнання?

— Та називайте як хочете! Головне, що порада для вашого блага, і ви маєте це усвідомити.

— Порада?

— Вважайте її наказом. Я прикрию деякі ваші справи не так заради вас, як задля власної вигоди. Ось він, шлях до пекла.

— Де пекло?

— Саме туди ведуть благі наміри, забули? Взяв на себе дурний, як тепер бачу, клопіт опікуватися молодшим товаришем. Зв'язався з вами. Так само мушу багато чого пояснити й не все приємне для мене. Тому їдьте з міста, їдьте, і даму свою забирайте. Все, ходімо.

Не маючи наміру обговорювати далі, Зубов широкими кроками рушив до виходу.

Кошовий подався за ним, подумки радіючи з несподіваної нагоди почути зізнання з перших вуст. Або побачити реакцію Платова й послухати, чим він стане заперечувати. Так чи інакше, розв'язка дивної історії — у двадцяти хвилинах їзди.

Антон Платов квартирував на Вірменській.

Доїхавши, водій Федір-Теодор зупинився біля бровки тротуару поруч із сусіднім будинком. З ними не пішов, як і минулого разу. Залишився в «даймлері». Зубову відчинив запопадливий двірник, пропустив обох. Чоловіки піднялися на третій поверх, капітан спершу подзвонив, потім, не чекаючи, загаратав у потрібні двері.

Від удару кулаком вони прочинилися.

Не зачинені — лиш щільно прикриті.

Зубов глянув на Кошового, і в його очах Клим не побачив нічого доброго.

— Так, — мовив капітан, узявся рукою в рукавичці за край, потягнув.

Перш ніж ступити всередину, розстебнув кобуру, але зброю не витягнув.

Переступив поріг.

Рушивши за ним, зайшовши й побачивши в кімнаті те саме, що й Зубов, спершу подумав: Платов не витримав, плюнув на все, запив і тепер спить на підлозі.

Кров біля скроні.

Револьвер у руці.

Дивлячись на капітанів труп, Кошовий мимоволі згадав адвоката Сойку — подібне видовище смерті зустріло і в його помешканні.

У свій перший ранок у Львові шість років тому.

— Ані руш, — наказав Зубов. — Двері.

— Ключа нема.

— Зробіть, як було.

Клим ступив до передпокою, прикрив двері зсередини, подумав — защепив клямку. Вертаючись назад до кімнати, побачив на підлозі біля вішака білий паперовий клаптик. Коли заходили, не звернув увагу. Тепер папірець кинувся в очі.