Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 90

— Звідки ви...

— Знаю. Довідався. Нагадую про наші домовленості: нічого не питати про джерела. Інакше наступного разу мені стане складно ними користуватися.

— Думаєте, буде інший раз? Навряд, пане Кошовий. Але вимагатиму все ж таки доказів шпигунської діяльності панни Микульської.

— Їх ви запитаєте в капітана Платова. Він напевне одного разу здогадався, кого пригрів біля себе. Не так давно, до речі. І все одно, з огляду на те, що ми з вами дізналися про час їхнього знайомства, досить швидко. Чи розкусив сам, чи, скоріш за все, Божена почала форсувати події, вербуючи коханця, шантажуючи або в інший спосіб намагаючись видоїти з нього потрібне. Ось про яку зраду кажу. Платов убивав її люто й безжально, ображений у кращих почуттях, і заразом рятуючи себе. Хтозна. Раптом коханка-шпигунка встигла витягнути з нього щось цінне. Двері Божена проти ночі відчинила, як ви й припустили, тільки йому, нічого не підозрюючи. Або не знала, що розкрита. Або думала: все на мазі, Платов у лещатах, нікуди не подінеться, прийшов здаватися на її милість, — Клим зітхнув. — Потім він покликав вас, аби ви допомогли відвести від нього підозру. У мене все, пане капітане.

Цього разу Зубов мовчав довго.

Лунко цокав великий годинник у кутку. Чекаючи, поки господар кабінету висловиться, Клим навіть почав подумки рахувати звуки. На сорок третьому капітан прокашлявся. Не запитав — сказав категорично, вимогливо:

— Ви надасте докази, що коханка Платова шпигувала.

— У мене на руках їх нема й не може бути. Але я переконаний: обшукавши помешкання ретельніше, ніж минулого разу, їх знайдуть.

— Квартиру зовсім не обшукували. Тільки оглянули, як місце злочину.

— Наскільки я знаю, місця оглядають детально.

— Там був Платов. Він попросив... — Зубов знову замовк, завмер, гмикнув. — Так, він попросив не порпатися, бо мусив забрати свої речі. Ви ж розумієте, ми від самого початку нічого не... Чорт забирай! — він ляснув долонею по столу. — Виглядає, ви праві в припущеннях.

— Нічого не заважає вам викликати Платова сюди й запитати тепер уже його.

— Вийдіть, — капітан поклав руку на ебонітову трубку телефонного апарату.

Знизавши плечима, Кошовий залишив кабінет. Стільців у коридорі не було, тож він неквапом походжав уздовж стіни, спершу крутячи в руках капелюха, потім — легенько підкидаючи. Офіцери, що заклопотано сновигали туди-сюди, на дивного цивільного не зважали.

Нарешті з'явився Зубов, у шинелі й кашкеті, перетягнутий портупеєю. Зачинивши двері, почав натягувати рукавички. Клим наблизився, але першим не заговорював.

— Платова нема на службі, — мовив капітан. — Вчора пішов дуже пізно. За ним ще не шукають, бо начальство саме радило виспатися, для його ж блага. Після загибелі Божени навантажив себе роботою, почав пити більше, ніж звичайно. Аби не перегорів і не з'являвся в такому вигляді на очі командувачу.

— Що робимо?

— Ви — нічого, пане Кошовий. Я заварив кашу, мені хлебтати до кінця. Наді мною теж є керівництво. Про викриту, хай і мертву шпигунку я зобов'язаний доповісти. Та спершу переговорю з Платовим, сам на сам. Нехай підтвердить або спростує вашу нову версію. Заразом дізнаюся, чи багато шкоди він уже завдав армії своїм недалекоглядним зв'язком. Так чи інакше, його кар'єру не врятувати.