Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 93

— Не сперечатимусь.

— І триматимете рота на замку. Приховати цього, — Зубов показав рукою на тіло, — я не можу й не маю права. Але вас тут не було. Маєте додаткову причину забратися зі Львова геть, чимшвидше.

Клим переступив із ноги на ногу.

— Що скажете про причини?

— Самогубство. Депресія через втрату коханої жінки. Нічого не написав у прощальній записці, тільки її ім'я. Виходить історія настільки дивна, наскільки сентиментальна. Дружини наших генералів та полковників довго потім її переповідатимуть. Їм таке подобається.

— А ви цінік.

— Хіба я це приховував? Принаймні, все чесно.

— Крім справжнього мотиву.

— Він нам невідомий остаточно, — Зубов узяв пляшку за горлечко, покрутив. — Нещасний капітан міг не здогадуватись, із ким спав. Загнав собі кулю в голову, дійсно сумуючи за втраченим коханням. Але навіть якщо це не так, він тим більше довівся чесно стосовно інших.

— Що ви зараз маєте на увазі?

— Зізнання Платова — скандал. Постраждає не лише його репутація. Це ляпас контррозвідці. Мені зокрема. Довелося б списати багато паперу, а так маємо маленький папірець і вирішення всіх проблем. Шпигунки нема. Якщо вона встигла видоїти з Платова якісь військові таємниці, це вже зроблено й нічого не зупиниш. Хтозна, раптом одна з невеличких поразок нашої армії, котрі мали місце на фронті останнім часом, сталася через капітанову необережність та вправність ворожої агентеси. Вона не єдина, смію припустити, й будемо виявляти інших. Платов же загрози не становить. Мертві обоє, справи нема.

— І нічия честь більше не постраждає.

— Мислите в правильному напрямку, пане Кошовий. У тому, що Божена Микульська шпигувала, я тепер переконаюся лише для себе, задля власного спокою. Аби цілісна й остаточна картина склалася в мене. Дякую за допомогу, — прозвучало нещиро, сухо, задля ввічливості й дотримання правил пристойності. — Моє наполегливе прохання ви почули, повторювати не буду. Затримаєтесь у Львові довше, ніж на три доби, я таки запитаю, звідки у вас відомості про вбиту.

Коли він виходив, Зубов викликав зі встановленого в помешканні телефону потрібний комутатор.

— Не знаю, радіти чи плакати.

Магда сказала так, вислухавши Клима. Вона чекала на нього «Під вошею» і страшенно нудилася в маленькій кімнатці. А ще заскучала за ним, довівши це міцним поцілунком, подарованим, щойно Кошовий переступив поріг.

— З чого?

— Ніби можна вже йти звідси. Місце мені не подобається. Хоча б тим, — вона посміхнулася, — що ліжко тут завузьке. Нам із тобою дадуть спокій. Радію. Ми мусимо кудись забратися з міста. Плачу. Навряд чи дозволять перейти фронт.

— Зате можна більш-менш вільно їхати в Київ. До моїх батьків.

— Отак відразу? Зі мною? Пане Кошовий, у якості кого ви будете рекомендувати мене татові з мамою? Це дуже сміливо, після короткого знайомства.