Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 92

Нахилився, взяв, глянув на зворіт.

Списаний.

Пробіг очима, нічого не зрозумів.

Поклав у кишеню не так машинально, як відчувши: це найменше чекав знайти в офіцерському житлі. Ще не знав, що означає знахідка, як пояснити. Інтуїція підказала взяти, нічого більше.

Повернувшись, Кошовий застав Зубова, сидячого навпочіпки біля мертвого тіла. Не дивлячись на Клима, торкнувся шкіряними пальцями лиця, повернув голову до себе, узяв за плече, спробував перевернути. Враз облишив, нахилився до кривавої плями, придивився уважно, примружившись.

— Запеклася, — процідив крізь зуби. — Давно лежить. З ночі, не інакше.

— А то й з вечора.

— Може бути, — капітан випростався. — Ех, Платов, Платов.

— На столі, — Кошовий показав зі свого місця.

Тепер і Зубов побачив коньячну пляшку, склянку.

Щось під склянкою.

Білий папірець.

Обійшовши труп, капітан обережно підняв склянку, взяв послання двома пальцями. Ознайомився, покрутив у руці, гмикнув, знову прочитав, уже вголос.

— Божена.

— Прошу?

— Одне слово. Викрив Платов коханку чи отак сумував за нею, аж до депресії, ми ніколи не дізнаємося.

— Ніхто.

— Тобто?

— Ані ми, ані хтось інший. Дозвольте глянути?

Обминувши мерця з протилежного боку, Кошовий простягнув руку до папірця. Зубов повагався, проте таки дав записку.

Лише одне слово.

Жіноче ім'я.

Клим зиркнув із протилежного боку.

Цікаво.

— Дайте сюди. Що там побачили?

— Нічого, — Кошовий повернув папірець. — Почерк його? Знайомий?

— Маєте сумніви, що він писав сам?

— Закралися.

— Слухаю вас.

— Двері. Їх не зачинили зсередини. Люди зазвичай так не роблять. Тим більше — офіцери генерального штабу, в чужому місті під час війни.

— П'яні офіцери роблять, — мовив Зубов. — Вчора він не сам пішов зі служби. Я не маю бажання вам звітувати, але ситуація зобов'язує. Платова відправили додому відсипатися, бо дозволив собі нажлуктитися й з'явився таким на нараді. Благо, командувача не було, тому капітанові, скажемо так, наполегливо порадили йти додому, привести себе в порядок, назавтра написати рапорт, пояснивши свою ганебну поведінку, — капітан зітхнув. — Його вичитували при всіх, пане Кошовий. Заслужив, але все одно: перепало, наче хлопчиськові. Він повернувся, вже погано себе контролюючи. Тому не зачинився, лиш прикрив двері. Хтозна, міг навіть подумати — закрив. Треба, до речі, ще ключ знайти.

Кошовий згадав себе самого менш ніж річної давнини, коли сумував за Басею. Якось одного разу теж вирішив, що зачинився зсередини. Насправді, прокинувшись одягненим поперек ліжка, побачив — це не так.

— Вважаєте, вкоротив собі віку через скандал на службі?

— Могло стати останньою краплею, — кивнув капітан. — Раніше за ним такого не водилося. Завжди себе контролював. Але з чого почалося? З убивства коханки. Або не зміг подолати сум і звів рахунки життя в розбитому стані. Або — дійсно вбив її, дізнавшись, що піддався на спокуси ворожого агента. Депресія, почуття провини на додачу. Чим довше не признавався, тим сильніше мучили докори сумління. Ось учора останній штрих. І я, пане Кошовий, схиляюся до другого варіанту. Зрештою, Платов зробив те, чого вимагала офіцерська честь.