Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 87

— Напад на військових. Ви покриваєте злочинців.

— Не уявляю навіть, хто вони. Повторюся: у нас із пані Магдою різні кола знайомств. У неї ширше, в різних сферах та спільнотах. Я до вас прийшов, у тому числі як її адвокат. Все ж таки це мій фах. Обговоримо умови нашої угоди.

— Угоди? Пане Кошовий, ваше нахабство справді безмежне! Під час війни намагаєтеся врятувати особу, причетну до нападу на військових, ще й працівників контррозвідки, від належної відповідальності! Нічого у вас не вийде!

Капітан Зубов помахав пальцем перед Климовим лицем, рушив до дверей.

— Я викликаю конвой.

— Чекайте. Ви ж не почули умови.

— Жодних умов. Коли йдеться про вчорашній інцидент — жодних!

— Пане Зубов, я міняю спокій Магди Богданович на вбивцю Божени Микульської.

Капітан завмер.

Потім старанно зачинив двері зсередини, неквапом повернувся, заклав руки за спину. Наближаючись до Кошового, навмисне лунко клацав каблуками по начищеному до блиску паркету. Розглядав Клима з цікавістю, ніби побачив уперше. Мовчки вказав на стілець, сам умостився під портретом царя Миколи, виклав лікті. Тепер присів і Кошовий, готуючись, мов у боксі, до наступного, вирішального, як сподівався, раунду.

— Чому я повинен вам вірити? — запитав Зубов. — Є докази?

— Здогади й аргументи. Як минулого разу, з Навотним. Лиш зараз буду переконливішим.

— Слухаю вас.

— Спочатку вирішуємо з пані Магдою.

— Чого ви хочете?

Клим умостився зручніше.

— Давайте відверто, пане Зубов. З її слів, якісь чоловіки в масках і з предметами, схожими на револьвери, без жодного пострілу вивели з ладу кількох солдатів, одного унтер-офіцера й одного ротмістра. Почуте нагадало мені оперету, причому дешеву, провінційну, з акторами-аматорами. Звичайно, ваші підлеглі розказали інше. Зіткнулися з озброєними до зубів дужими горлорізами, котрі перемогли чисельно. Мене там не було, на щастя, — він навмисне наголосив на цьому, стежачи за капітановою реакцією і тихо радіючи, що той бровою не повів, а отже, не мав підстав не вірити. — Але я схильний вірити пані Богданович.

— Я теж, — Зубов відкинувся на високу спинку стільця. — Не з вами про таке говорити. Та надто незвична ситуація, аби вирішувати її шляхом, котрий я вважаю правильним. Зокрема, заарештувати вас просто тут — і далі розказуйте в іншому місці та іншим людям. Мені не подобається, як показали себе мої підлеглі.

— Пляма на контррозвідці, так, ні?

— Утримаюсь від оцінок при вас, пане Кошовий. Далі коротше, не затягуйте, по суті.

— Отже, по суті, — Клим не втримався, потер руки. — Знову ж таки зі слів пані Богданович, нікого не вбито й не поранено. Вас, пане Зубов, вона обдурила з переляку. Ви ж не вірили, що не існує жодних потаємних картотек. А їх нема, в цьому пані Богданович мене переконала. Ви, досвідчений жандармський офіцер, повірили, вибачте, в бздуру. Мильну бульку, роздмухану якимись тутешніми вірнопідданими, котрі наввипередки бажають вислужитися. Почули — не перевірили. З кожним буває, сам сідав у глибші й брудніші калюжі. Результат усього цього сумний. А пані Магда, бачте, вас переграла.