Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 86

— Вламуватися сюди, в приміщення контррозвідки, стороннім не дозволено.

— Я прийшов. Як відвідувач.

— Голосно вимагали провести вас до мене негайно. Я сказав би, мітингували. Для вас зробили виняток, але вперше і востаннє, пане Кошовий.

— Сподіваюсь, ми дійсно не матимемо нагоди бачитись тут. Чи взагалі будь-де. Звісно, якщо ви тримаєте слово і мені дадуть спокій. Обіцяю жити тихо, мирно, не влаштовувати жодних ескапад. Служити государю чесно не збираюся. Нейтралітет. За це ув'язнюють?

— Забагато говорите. Після вашого недавнього експерименту в мене якось так ослабла довіра до вас.

— Тим не менше, ви не наказали припинити розслідування.

— То ви не здалися? Поразка не обламала вам зуби?

— Якщо ви збирали про мене відомості, мусите знати: я не здаюся за будь-яких обставин.

— Похвальна риса. Для особи, котра готова до государевої служби.

— Австрійський підданий.

— Вже ні. Ми з вами обговорювали це, пане Кошовий. Здається, домовились.

— Згоден, не торкаємося теми. Слизька й небезпечна. Є нагальніші справи.

Обидва далі стояли близько, майже впритул.

— То з чим прийшли так рано, пане Кошовий? Надіюся, з добрими вістями?

— Маю такі самі сподівання, — Клим прокашлявся в кулак. — Пане капітане, я приніс вам новини. Не всі вам сподобаються. Одна з них зовсім не стосується справи, до якої мене залучено. Все, що я скажу, нехай лишиться між нами. Це в ваших інтересах.

— Хіба вашого тут нема?

— Магда Богданович.

На обличчя Зубова впала тінь.

— Як ви сказали?

— Пані Магда Богданович.

Далі Кошовий заговорив швидко, не Даючи Зубову зосередитися, вивалюючи все відразу, а собі тим самим перекриваючи всі кроки до відступу.

— Можете перевірити. У Львові лишилося багато людей, ладних підтвердити: мене з цією жінкою тривалий час пов'язували ділові стосунки. В особисті не перейшли. Тим більше, з пані Магдою все не так просто. До всього, я збирався одружитися, і трагічний фінал цієї історії теж знайдеться кому переповісти. Я не ховався, завжди був на виду, хоч не люблю публічності. Нині це мені на руку. Вам не доведеться докладати великих зусиль, аби перевірити правдивість моїх слів. Зокрема, стосовно пані Богданович.

— Що там?

— Ми друзі, пане Зубов, — відкарбував Клим, витримуючи гострий погляд капітана. — Лише друзі, наголошую на цьому. Я сумую за нареченою. А пані Магда не може собі дозволити мати якісь стосунки зі мною як через це, так і через різницю в статусі. Вчора вночі вона прибігла до мене, як до друга.

Капітанові очі звузилися, потім широко розкрилися. Обличчя зробилося багряним.

— Ви знаєте, де вона, — не питав, стверджував. — Пане Кошовий, ви негайно скажете, де ховається пані Богданович. Інакше забудьте про наші домовленості. Тим більше, що відчутної користі від вас нема, я починаю розчаровуватися. Отже, де. Я слухаю.

— Так дослухайте до кінця! — Клим остаточно забув про гальма, йдучи за звичкою ва-банк. — Жінка просить допомогти їй! Думаєте, я здам її вам, офіцерові, чорт забирай, в обмін на якісь досить умовні та хисткі преференції для себе? Дарма! Вона розказала мені, як ви вчора приходили до неї та вимагали віддати документи, про які та не має жодного уявлення! Магда знайшла спосіб викрутитися й втекти! Так, не уявляла, в що це виллється! Вірте не вірте, але не думала, що її витягнуть із готелю в подібний спосіб! Наскільки я знаю, ваші підлеглі обмежились гулями. Нікого не вбили, вийшла ніби звичайна бійка.