Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 85

Магда зітхнула.

— Перемишль.

— Тобто?

— Перемишлянська фортеця. Тут, у своїх новостворених газетах, росіяни радісно сурмили у вересні про початок облоги й пророкували швидкий успіх. Не звернув увагу: коли на початку жовтня австрійська армія їхню відкинула, давши по пискові, це не дуже тиражувалося. На той час, як ти вже знаєш, Божена стала коханкою Платова, котрого вибрала, бо служив при штабі. Вона казала: росіяни засмучені відступом та втратою позицій, тож готують нову наступальну операцію.

— Відень зацікавило це?

— Сам розумієш — не те слово. Втримати Перемишль зараз, коли військо кайзера стрімко й ганебно задкувало, — справа честі. Потрібна перемога. Для того треба знати плани царської армії стосовно нової спроби облоги Перемишля. Й запобігти їм, завдавши удару у відповідь.

— Платов не тримає секретів? Надміру язикатий?

Магда посміхнулася.

— Ти не знав панни Божени. Вона, Климе, з породи таких дівчат, котрі й мертвого розговорять. Тим більше, Платов, з її слів, надміру переймався власним родоводом.

— Так-так, спадковий військовий, швидкий чин, тепле місце при штабі в пам'ять про заслуги предків перед короною. Дуже кортіло офіцерові проявити себе, а не відповідати власному прізвищу. І що?

— Коханець нашої Божени розробив такий план. Не треба сміятися, Климентію. Він таки має клепку.

— Говорив із ним. Не дурний. Хоча, бач, не надто розумний. Думає, перепрошую, не тим місцем.

— Від більшості чоловіків мало чим відрізняється.

— Но-но!

Магда сіла, щільніше обгорнулася ковдрою. Тепер із сірого кокона визирала лиш її розтріпана голова.

— Божена щиро цікавилася всім, про що обмовлявся Платов. Лестила, як могла. Мастила, де вміла. І за день до загибелі дала знати: коханець вирушив у район Перемишля, аби наочно показати командуванню, як і що продумав. Нібито його замисел вирішили впровадити, чим капітан неабияк пишався. Божена мала намір вивідати в нього все, навіть готувала якусь неймовірну пастку, в яку її герой неодмінно втрапить.

— А замість того відчинила двері вбивці, — підсумував Клим. — Дякую, Магдо. Усе стало на свої місця.

Його впевненість насторожила.

— Пане Кошовий!

— Прошу, пані Богданович.

— Ви ж уже склали щось собі в голові.

— Звичайно, — посміхнувся Клим.

— Не мучте дівчину.

— Ми в одному човні. Ти маєш право знати. Але наперед треба справді роздобути щось поїсти. І випити. Міцнішого за вино. Зігрієшся, розслабишся, поспиш. Завтра непростий день.

— Тобто? Сьогодні, виходить, простий?

— Завтра — день істини, Магдо.

Перед тим, як залишити, Кошовий поцілував її.

Міцно.

В губи.

— Чомусь мене не дивує ваше нахабство. Ще перше наше знайомство підштовхнуло до таких висновків.

Капітан Зубов зустрів його в кабінеті за столом. Не підвівся назустріч, зиркнув суворо й невдоволено, кивнув на стілець навпроти. Проте Клим лишився стояти, таким чином маючи змогу дивитися на співбесідника згори вниз. Швидко зрозумівши своє не надто вигідне становище, Зубов змушений був підвестися, обійти стіл і стати навпроти Кошового.