Читать «Коханка з площі Ринок» онлайн - страница 100

Доктор Януш Легейда теж відчинив насторожено.

Свій рецепт упізнав.

Сказав, кому і коли призначив ці ліки. Заразом підтвердивши слова Шацького: чоловіки, перейняті подібною проблемою, коли вимагають, а коли — вимолюють виписувати їм багато препаратів. Також пан Легейда назвав аптеку й провізора, де все це готують. Справді, не так багато їх лишилося в місті. В тих, хто не встиг, не захотів чи не зміг утекти й знайшов спільну мову з новою владою, роботи вистачало. Чекати слід довше, ніж зазвичай, але то нехай. Головне — аби все було, раніше чи пізніше.

Та все одно Клим не поспішав із висновками. Два промахи встигли навчити обережності... Тож він знову рушив не додому, а подався на Верхній Личаків.

«Під вошею» жваве життя вже почалося, і на Кошового, як учора, звернули увагу. Лиш цього разу знайома повія дружньо, навіть здалося — привітно махнула рукою, не підводячись з-за столика в кутку. А за мить у проході його зупинив безбровий Франта. Залишивши револьвер удома, в гарному сховку, Клим вийняв руки з кишень, стис кулаки й відступив, займаючи вигідну позицію й цього разу готуючись до бійки. Та новий знайомий, замість огризатися, підняв капелюха, посміхнувся, хоч це зовсім не прикрасило його непривітного від природи обличчя.

— Сервус, — промовив він. — При нагоді перепрошую шановного пана за вчорашнє. Дозвольте зафундувати вам одне пиво на знак примирення.

— Миряться, коли сваряться, — відповів Кошовий, розтискаючи кулаки. — Ми, здається, порозумілися, хоч не відразу. Та й пива я тут уже напився.

— То хай як пан собі хоче, — Франта повернув капелюха на місце. — Пан може бути тут, коли, скільки й з ким завгодно. Безпечно, прошу пана.

— Дякую, — Клим церемонно кивнув. — Мені «Під вошею» завжди добре чулося.

Цезар стежив за ними зі свого місця за стійкою, протирав кухоль і робив вигляд, що його нічого не стосується. Франта повернувся до своїх справ, а Кошовий наблизився до шинквасу.

— Давно не бачились, — буркнув кельнер.

— Давненько. Не розрахувалися за вчорашнє.

— Ще зведемо рахунки докупи. Ми всі тепер один одному щось та й винні.

— Пан Тима знову потрібен.

— Ви, пане Кошовий, починаєте мене турбувати. Здається, повільно й упевнено сходите з глузду. Дві доби поспіль смикаєте пана Тиму, хоча ніхто з давніших кумплів подібного собі не дозволяє.

— Тим не менше, пане Цезарю.

— Знову махатимете дулом?

— Не будемо доводити. Момент неприємний для нас обох.

Цезар поставив кухля на місце, витер долоні об фартух.

— Ходіть. Дорогу знаєте.

Кімнатка, залишена ними з Магдою перед обідом, зустріла не вивітреним до кінця сигарним запахом. Цілоденні клопоти далися взнаки, та Кошовий спершу написав усе, що треба, на чистому аркуші, аж потому не сів — улігся на ліжко в одязі. Лиш спустив звідти ноги в брудних черевиках. Очі заплющилися самі.

Коли відкрив, над ним стояв Єжи Тима.

Нині відшукався швидше. Дрімав Клим не більше години, навіть менше. А може він сьогодні й не губився далеко.

— Ви не заспокоїтесь, пане Кошовий. І ніколи не розрахуєтесь за останню добу.