Читать «Мерщій тікай і довго не вертайся» онлайн - страница 5

— Еге ж, — мовив на те Жос і взявся жлуктити прямо з пляшки, що стояла на прилавку.

— Це я повідомив про встановлення Другої імперії. Я ходив по новини аж до Нанту й привозив їх на коні — свіжесенькі, ніби щойно з печі! І про Третю Республіку першим повідомив я. Кричав про це по всіх узбережжях. Бачив би ти, що за ґвалт там здіймався! Не кажу вже про справи місцеві — весілля, смерті, побоїща, знайдені речі, загублені діти, коні, яких треба підкувати. І про все це повідомляв я. Від села до села люди давали мені новини для оголошення. Зізнання в коханні від дівчини з Панмаршу хлопцеві з Сан-Марін — о, досі пам'ятаю про нього. Жахливий скандал був, а закінчилося все вбивством.

— Ти міг би й промовчати про це.

— Скажеш таке: мені ж платили, щоб я читав, — і я виконував свою роботу. А якби я не прочитав, то пограбував би клієнта! А ми, Ле Ґерни, може, й вайлуваті мужлаї, але точно не розбійники. А драми, закоханості й ревнощі рибалок — то не моя справа. У мене була власна родина, про яку треба дбати. Раз на місяць я забігав у селище, щоб побачити дітлахів, сходити на месу та потрахатися.

Жос зітхнув у свою чарку.

— Ну й грошенят їм лишити, — впевнено додав пращур. — Жінка й восьмеро дітей, то не жарти. Але повір мені, з Ар Баннуром їм було всього вдосталь.

— Стусанів?

— Грошви, дурню.

— І скільки ж за це платили?

— Скільки мені бажалося. Якщо і є на землі товар, який ніколи не переводиться, то це новини; і якщо й існує спрага, яку неможливо втамувати, то це людська цікавість. Коли ти Глашатай, то ніби годуєш груддю все людство. І можеш бути певен: ні молока, ні ротів ніколи не бракуватиме. Гей, хлопче, якщо ти будеш так ото нализуватися, то ніколи не станеш оповісником. Це робота, що вимагає ясності думок.

— Не хочу тебе засмучувати, любий предку, — сказав Жос, труснувши головою, — але професії «оповісника» більше не існує. Навряд чи ти навіть знайдеш когось, хто хоча б розумів це слово. «Чоботар» є, а ось «оповісника» ти навіть у словнику не побачиш. Не знаю, чи цікавишся ти новинами після смерті, але тут багато чого змінилося відтоді. І вже нікому не треба, щоб хтось горлав їм у вуха на церковному майдані, адже в кожного є газета, радіо і телевізор. А підключившись до Інтернету в Локтюді, ти можеш дізнатися, хто всцявся в Бомбеї. Ось так-от.

— Ти що, справді мене старим дурнем вважаєш?

— Я інформую тебе, ось і все. Тепер моя черга.

— Мій бідний Жосе, ти вирішив здатися? Ану візьми себе в руки. Ти не втямив головного з того, що я тобі розповідав.

Жос підвів порожній погляд на привида прапрадідуся, який велично встав зі стільця. Як для свого часу, Ар Баннур був високим. А Жос і справді був схожим на цього мужлая.

— Глашатай, — мовив предок, з силою спираючись на стійку, — це Життя. І не треба мені казати, що більше ніхто не розуміє цього слова чи що його немає в словнику. Це радше Ле Ґерни виродилися настільки, що більше не гідні публічно озвучувати його. Життя!

— Жалюгідний старий дурень, — пробурмотів Жос, спостерігаючи, як пращур іде геть. — Бідний старий базіка.