Читать «Ольга Токарчук. Останні історії» онлайн - страница 2

Їзда приємна, як посолений асфальт. Авто тепер мчить дуже швидко, власне минає найнижче місце. Жінка бачить пофарбовані блискучою фарбою стовпчики, що виступають з кучугур снігу і тільки за мить розуміє, що вони означають поворот. Ніщо про нього не попереджувало. Не було знака, або його засипав сніг. Вона різко повертає кермо ліворуч, але авто зовсім її не слухає, мчить вперед і на мить — так їй здається — справді відривається від землі. Відчуває його інерційну силу й дивується сама собі, бо завжди думала, що це вона ним керує; а було радше так, що їхні дороги, їхні наміри підпорядковувалися геометричному збігові, коінциденція інтересів спричиняла, що вони їхали в тому самому напрямку і зупинялися на тих самих заправках. Але тепер їхні дороги розходяться — автомобіль, мала срібна хонда, планерує з високого насипу, з писком, задертим догори, збунтована. Радіо саме передає новини. Жінка не бачить, що летить, радше це відчуває. Світло спрямоване в небо, тому нічого не видно. Це триває досить довго, аж починає обридати, що так довго летить, бо ж не було куди. Знає ще, що вдаряється головою об кермо, чує неприємний звук всередині голови, подібний до тріску зуба, якого виривають. Але триває це недовго.

Їй вдається легко розщепити паски й вислизнути просто на сніг, але не може встати, падає на коліна. Витирає долонею рота; він повний теплої, густої рідини — думає, що прокусила собі язик при ударі. Авто, сперте на задні колеса, виглядає так, ніби пробувало дотягнутися до гілок дерева і тепер завмерло в безглуздому нападі машини на живу істоту. Його очі безжально освітлюють крону ялинки. Капот відкритий — беззвучний крик злості, а колеса безпорадно крутяться у повітрі, щоразу повільніше. По радіо передають прогноз погоди.

Вона тягнеться всередину авта, і хоч паморочиться в голові, виймає ключа. Гаснуть розжарені очі. Раптово стає темно, тихо і холодно. Їй здається, що десь у тій темряві простягається безмежна гола рівнина, холодний вітер гуляє нею і не існує жодного кущика, жодного дерева, що могло б його зупинити. Відчуває, як його пориви грубо вдаряють їй в обличчя. Вона встає похитуючись і рушає вгору, до дороги.