Читать «Маркус і Діана. Світло Сіріуса» онлайн - страница 73

— Без брехні все-таки можна обійтися, — тихо сказав він.

— Йой! — долинуло з ліжка.

— Що ти сказав?

Її очі спалахнули. Але то вже не мало ніякого значення. Він знав, що спалах був не справжній.

— Я знаю, що тоді робиться в людській душі. А ще мені здається, що то найважча штука — бути собою.

Сіґмунд зашурхотів пакетиком арахісу. Діана не зводила очей з Маркуса, а він із неї. З-під гриму її обличчя проступив легенький рум’янець. Вона розтулила рот. На щоках де-не-де виднілася розмазана помада. Маркус поважно мовив:

— А ти теж червонієш.

Діана немов завмерла на місці. Вона шарілася дедалі дужче й дужче, але не промовляла ні слова. Крізь шибку пробивалося світло Сіріуса.

— Правда ж, і тобі хотілося б там опинитися? — спитав Маркус.

Діана знов спробувала усміхнутися. У неї нічого не вийшло. Ребекка Джонс померла.

— Одначе ми бачимо не Сіріус. Нам видно лише те, чого вже немає.

Діана Мортенсен сказала:

— А моє ім’я навіть не Діана. Мене звати Метте.

— Ну от, — спокійно відповів Маркус. — Я так і думав.

* * *

Сіґмунд спорожнив пакетик арахісу й наліг на чіпси. Він був спантеличений, принижений і присоромлений. Те, що відбувалося в номері останні чверть години, важко було збагнути, навіть маючи таку надзвичайну кебету, як у нього, хоча результат виявився таким, якого він і очікував. Діана, е ні, Метте Мортенсен, і Маркус, е ні, Маркус Сімонсен, сердечно заприязнилися. Спершу вона знов зайшлася плачем, та згодом таки вгамувалася й пригорнула Маркуса до себе. Він її теж пригорнув, до того ж навіть не почервонів і не знітився. А той, хто звик бути господарем становища, сидьма сидів на ліжку й відчував себе набитим дурнем. Вони вибухнули сміхом, а Сіґмунд, хоч убий його, не міг збагнути, з чого вони сміялися.

— Вони справді називають тебе Мавпусом? — спитала Діана.

— Так, і то просто жахливо, — відповів він.

— А знаєш, як називали мене?

— Мерилін Монро? — спробував устряти в балачку Сіґмунд, але на те, звісно, ніхто не зреагував.

— Мене називали Метте Миша.

І вони знов вибухнули сміхом. Сіґмунд теж спробував сміятися, та оскільки його сміх був якийсь роблений, він вирішив наминати чіпси й чекати наступного зізнання. А довго чекати йому не довелося.

— З мене, власне, акторка нікудишня, — сказала Метте Мортенсен.

— З мене також, — сказав Маркус.

І вони знов засміялися. Сіґмунд не міг второпати, що ж там такого смішного, але змовчав. Він усвідомлював, що буває мить, коли навіть геніям краще тримати язик за зубами.

— Через те мене й відсторонили від серіалу, — сказала Метте. — Глядачам я страшенно не сподобалася.

— Та вони просто дурні, — сказав Маркус.