Читать «Одні» онлайн - страница 51

Президенти українські, чи не сумно вам тут, на цьому велетенському кладовищі? Може хоч колись пригадуєте, стоячи в мертвотному заціпенінні, край свій рідний, чи тільки й сняться вам сни, що золото та влада. Може, хоч колись приходить до вас думка, що треба було 6 людям хоч трохи щастя зробити, чи тільки марите тим, що когось зі своїх суперників не забрали з собою в могилу, не додушили когось? Стояли мумії під стінами і не говорили нічого, бо були просто муміями…

Лесь раптом помітив, що у дальньому кутку кімнати хтось нерухомо лежить. Коли він підійшов ближче, то побачив, що це був безрукий президент. Лесь став коло нього навколішки, аби послухати пульс — пульсу не було. Президент був мертвий, як і всі його попередники. Лесь хотів уже встати, але раптом затримав свій погляд на мертвому президентському обличчі. Пригадав, що ніколи не міг розгледіти виразу його очей. Зараз у нього була така можливість. Але його чекало розчарування — у засклілих очах президента він не побачив нічого, крім страху.

Лесь уже збирався підійматись — не хотів довго залишатися у цьому понурому невідомо ким заснованому могильнику, аж раптом краєм ока помітив якийсь рух збоку. Він повернувся і заціпенів — одна мумія ожила і йшла прямо до нього. Проте за хвилю — Боже, як довго вона тягнулася, за таку хвилю можна десять разів збожеволіти! — він розгледів, що це і не президент, і не мумія. Це був крем’язень з африканського табору і, звичайно, він був живий-живісінький.

— Привіт, втікачу! — голосно привітався він. — Не злякався? А то бачиш, що тут тільки-но з одним трапилось. Мав занадто слабкі нерви і занадто слабке серце. А ми про це знали — і налякали! — він засміявся голосно і, здається, щасливо. Він явно був в піднятому настрої від прекрасно здійсненого вбивства, йому хотілося з кимось цим поділитись. Навіть з ворогом. Тому, пересміявшись, він продовжив: — Це було найбезкровніше вбивство президента, принаймні, за останні двадцять років. Отак діла робляться! Народу скажемо — від розриву помер… А від чого розрив, то вже наша справа. І у всіх руки чисті. Ну, звичайно, — тут крем’язень криво усміхнувся, — не як у тебе. Я в цьому мавзолеї вже з півмісяця сиджу — все його чекав. Дочекався таки. Місце звичайно гниле — з розуму можна зійти. Цю яму паломники за наказом видовбали. Раніше, кажуть, на цьому місці інший мавзолей стояв, з якимось древнім вождем. Все бомбою знищило. А ці — паломники за наказом — без різних таких штук жити не можуть, тому і видовбали в землі новий, і вождів, яких знайшли, сюди натягнули. А хто, як оцей, — крем’язень показав головою на безрукого президента, — сам прийшов.