Читать «Одні» онлайн - страница 49

Через те, що літак був маленький, а може так просто забажалося президенту, його всадовили знову прямо навпроти нього.

— Добридень, юначе, — чемно привітався той.

Лесь також привітався, а потім запитав:

— Куди ми летимо?

— Ми летимо до колінного місця.

— Почути накази… — з ледь помітною іронією продовжив Лесь.

— Саме так, — відповів спокійно президент, не звернувши уваги на іронію в голосі свого співрозмовника.

— А для чого там вам потрібен я?

— Я просто боюся вас лишати без свого безпосереднього нагляду — всюди повно ворогів.

— Ясно. Летіти будемо на схід?

— Звичайно.

Реактивні двигуни літака запрацювали і за мент він вже змив у небо. «Цікаво, де в них тут парашути», — подумав Лесь, згадавши свій попередній політ.

Навколо була безкрая гола пустеля. Важко було уявити, що сорок років тому тут було величезне місто з понад десятком мільйонів мешканців, колишній центр величезної імперії. Потім був ядерний удар, після якого залишилася лише дивна скляна кірка, що покривала всю цю місцину тонким шаром і, наче розлита на воді нафта, сковувала землю, не давала її животворній силі щонайменших шансів пробитися назовні, розвитися на цьому голому місці. Жодного дерева, жодної билини, навіть сніг, який ще не розтанув у цих краях, не хотів лежати на ній і тікав з найлегшим подувом вітру до ледь помітної на горизонті чорної смужки лісів. Лесеві подумалось, що, може, нічого іншого від цього міста і не могло залишитися — занадто багато крові, прокльонів воно в себе увібрало. Аж раптом він пригадав: наступного дня після випускного він пішов з товаришами на їхній містечковий пляж і побачив там невідому дівчину в купальнику. Познайомились. Виявилось, що вона не звідси, вона з столиці — тої північної столиці — приїхала до своїх далеких родичів відпочити на літо. Інша мова, інші звичаї, але якою вона була прекрасною у своєму купальнику… Що ж сталося потім з його першою дівчиною? Мабуть, лежить разом з іншими десятьма з хвостиком мільйонами у цій братській могилі. Його перша жінка стала частиною цієї скляної кірки, і він зараз робить те, чого і уявити собі не міг, поки вона була живою — топче її ногами. Прекрасна дівчина у чудовому купальнику — в чому ти була винна? Чому не залишилася назавжди в його тихому містечку, на березі тої сонячної річки?! Лесь нагнувся і погладив скляну кірку рукою: «Спи спокійно, мила дівчино. Спи спокійно, моя перша любов, я пам’ятаю про тебе». І диво: Лесеві здалося, що скло під його рукою потепліло…

— Ну що, побачили колінне місце? — запитав Леся президент. Охоронці саме витягували припаси з літака, вони залишилися одні і тому президент дозволив собі знову перейти на «ви».