Читать «Одні» онлайн - страница 52

— Він вам дуже заважав? — запитав Лесь.

— Він просто став непотрібним — у нас з’явилась краща кандидатура.

— Надіюсь, не я з вмонтованою в голову мікросхемою?

— Ні, вже не ти. З тобою, звичайно, промашка вийшла. Та то все Мар’янка карти сплутала — клята дівка. Нічого, тепер ми об’єдналися — вже ніхто нам карт не сплутає!

— Як це, об’єдналися?

— Отак, тепер у мого і Мар’яниного клану спільний кандидат на президента. А ти тепер нащ спільний ворог. Так що, Лесю Чисті Руки, марш наверх, там тебе вже чекають хлопці. Маємо наказ доставити тебе живого в одне місце.

— А якщо я не хочу?

— Не хочу — що?

— Виконувати твій наказ.

— Тебе мало били?

— Думаю, забагато.

З цими словами Лесь нагнувся і примудрився, незважаючи на те, що був у наручниках, ухопити з підлоги невеликий, вже поржавілий лом, яким, мабуть, ще паломники за наказом видовбували цю печеру.

Крем’язень не розуміюче на нього подивився.

— Звідси тобі самому не вибратися. Наверху вісім чоловік, вони все рівно тебе скрутять, але при цьому ще й добре покалічать. Для чого це тобі?

Лесь усміхнувся:

— Колись ми просто тяжко працювали, орали чорнозем, вмирали, захищаючи його від ворогів. Потім з’явився один розумник, який запитав: «Для чого?». Для чого тяжко працювати, якщо можна обдурити або просто забрати в сусіда і дістати більше, для чого щось захищати, якщо можна віддати і залишитись живим. Отак воно все починалося…

І Лесь, продовжуючи усміхатися, пішов з ломом на крем’язеня. Видно, той абсолютно не чекав, що вже і так спіймана, взята в наручники людина буде чинити якийсь опір. Спочатку він нерозуміюче і ошелешено дивився на Леся, потім в його очах з’явився переляк. «Як в очах президента», — подумалось Лесеві.

— Гей, наверху!.. — закричав крем’язень і не докінчив — Лесь опустив лома йому на голову.

Зверху тим часом почали спускатися. Лесь причаївся коло драбини, готовий кожної хвилі знову нанести удар. Чекати довелося недовго. На цей раз Лесь розтрощив коліно. Чоловік дико зойкнув і впав з драбини. При тьмяному світлі лампочки Лесь розгледів його обличчя — це був охоронець президента. «Швидко ж ви продаєтеся», — відзначив про себе Лесь, і це ще більше його роздратувало. А згори все лізли і лізли. І Лесь все бив і бив. Вся кімната заповнилася криками, стогоном покалічених, запахом крові. Вже не можна було розібрати, де мумія, де людина — Лесь трощив все підряд. І здавалось: ніщо в цьому світі не зможе зупинити удару його короткого лома, що це якийсь страшний дух підземелля виліз з безодні, аби помститися людям за все, що вони зробили з Землею. Бив, бив і бив… Аж раптом праву руку обпекло, і лише за тим до нього донісся відгук пострілу. Лесь впустив лом і, гордо випрямившись, оглянув картину бойовища. Декілька покалічених чоловіків (один з пістолетом в руці) повзали по підлозі, по праху розбитих вщент — не залишилося жодної цілої! — мумій. Останнє, що він бачив — це залишки якогось можновладця, на які цебеніла кров з Лесеної простреленої руки. «Боже, — подумав він, — і я хотів стати таким!»