Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 29

— Тату, це Черрі.

— Говард, — промовив він, представляючись. — Приємно познайомитися.

— Взаємно, Говарде.

Він відпустив її руку, і Черрі відчула поколювання, коли кістки випрямилися й відновився кровообіг. Потім настала черга Лаури. Черрі зі здивуванням та прихованим захватом усвідомила, що Лаура взяла її руку й, глянувши на неї, ніби зачарована, притягла ближче й розцілувала в обидві щоки.

— Дуже рада познайомитися, Черрі.

— Я теж, — відповіла вона й віддала букет. — Це для вас.

Лаура прийняла квіти з величезним задоволенням, і Черрі зраділа, що не поскупилася на них.

— О, вони прекрасні. Дякую.

Черрі не могла до кінця повірити в те, що ця чарівна жінка, напевно, того ж віку, що й її мати. Вони були такі різні. Лаура — висока, велична, яскрава білявка. Кремова шовкова блузка та широкі карамельні штани підкреслювали її силует так, наче це був їхній привілей, а в цілому складалося враження, наче вона була однією з осяйних золотих богинь.

— Мені подобається ваша блузка, — не стрималася Черрі й мусила докласти всіх зусиль, щоб придушити рум’янець, що почав був з’являтися на її щоках.

— А мені твоя, — відповіла Лаура. — Тобі дуже личить цей колір.

Черрі ще більше почервоніла, відчуваючи, що спонукала Лауру сказати щось приємне у відповідь, і стояла, не кажучи ані слова, усміхалася й мріяла про те, аби бути хоч трішки витонченішою.

— Саме час випити, — сказав Говард і попрямував, як Черрі вже знала, в одну з віталень.

Вона сіла на краєчку довгого сірого дивана, і, дякувати Богу, Даніель сів поруч. Лаура трішки відстала й, напевно, поклала десь квіти, бо її руки вже були вільні. Вона не змогла б так швидко поставити їх у вазу, і Черрі відчула себе зневаженою. Її квіти в’януть десь на полиці? «Зберися, — суворо сказала вона собі, — навряд чи Лаура могла зникнути хвилин на десять, щоб поставити букет, якщо ти щойно прийшла. З квітами все буде добре».

— Аперитив? — запропонував Говард.

— Так, будь ласка.

— Беліні? — хоча він уже наповнив один келих і передав його їй.

Коли Черрі робила перший ковток, то намагалася не дозволити бульбашкам потрапити їй у ніс.

— Сьогодні в тебе був робочий день? — запитав Говард, продовжуючи наливати келихи.

— Так, я працюю в «Гайсміт та Браун».

Лаура взяла в чоловіка келих і плавно опустилася в крісло навпроти Черрі.

— Даніель згадував про це. Тобі там подобається?

— Так, дуже.

— Ти давно вже там працюєш?

— Недавно.

Вона цього не продумала й, скориставшись паузою, узяла келих у другу руку. Черрі знала, що їй потрібно розслабитися, але так переймалася тим, щоб справити гарне враження, що її мозок постійно працював, намагаючись запам’ятати, що вона хотіла розповідати, а що — ні. Вона ризикувала здатися грубою.