Читать «Дівчина мого сина» онлайн - страница 192
Мішель Френсіс
Телефон у кишені подав сигнал, налякавши її. Це було повідомлення від Даніеля.
О, дякувати Богу. Вона майже скрикнула від полегшення.
— Даніель їде, Мойсею.
Вона ненавиділа бути в домі сама. Уже було пізно, а до того часу, коли він приїде, стане ще пізніше, можливо, їй навіть вдасться переконати його залишитися на ніч. Лаура квапливо надіслала відповідь, а потім повернулася у вітальню й сіла на краю дивана, чекаючи на його прибуття. Даніель їхав до неї. Раптом її затопило почуття, схоже на ейфорію. Вона все ще тримала телефон у руках. Чи не запізно, щоб подзвонити Іззі? Лаура вирішила спробувати.
— Що сталося? — відразу ж запитала подруга.
— О, нічого, нічого. Вибач, я знаю, що вже пізно, але не сталося нічого поганого. Насправді навпаки. Даніель приїде, щоб поговорити. Сьогодні я бачила його в лікарні, і він сказав, що приїде до мене після своєї зміни.
— О, люба, це ж чудово. Саме вчасно.
— Гадаю… Гадаю, він став трохи щось підозрювати. Зрозумів, що з Черрі не все так просто.
— Справді? Звідки ти про це знаєш?
— У лікарні він на дещо натякнув.
Іззі глибоко вдихнула.
— Алілуя.
— Знаю, — м’яко відповіла Лаура, — знаю.
Побажавши доброї ночі, Лаура перемикала канали, намагаючись згаяти час, поки він приїде. Шоу «911» та фільми про побачення з дев’яностих аж ніяк не допомагали вгамувати якесь божевільне відчуття, так, наче тих, з нормальним життям, нормальними родинами вже давно заборонили на телебаченні на користь знедолених і покинутих.
О 23.28 Лаура почула, як у двері подзвонили. Вона підскочила й швидко пішла, щоб впустити його. «Ніколи раніше мені не хотілося товариства дужче, ніж зараз», — думала вона, відчиняючи двері. Майже відразу Лаура налякано скрикнула, однак Черрі вже була всередині й зачиняла за собою двері. Жінка позадкувала, врізавшись у стіл у коридорі.
— Що ти тут робиш? — тільки й змогла промовити вона.
— Знаю, що я не та, на кого ти чекала, — сказала Черрі, кладучи свій рюкзак на стіл так, наче жила тут.
