Читать «Перший спалах» онлайн - страница 23

Він любив жарти. У їх сім’ї усі любили жарти. Та й узагалі... Андрієві батьки ніколи не соромились виявляти свої емоції. Якщо їм було радісно, вони могли кричати, співати, плакати, божеволіти, однак ніколи — мовчки смакувати блаженний стан. Якщо вони сварились, то робили це так гучно й колоритно, що навіть консьєржка прибігала послухати. Андрій якось був свідком того, як вони ганялись одне за одним по квартирі, перекидаючи столи, стільці й вазони, як батько раптом зупинився перед шафою й, репетуючи, наче якась допотопна печерна людина, взявся викидати звідти одяг, як мати тихенько підкралася до нього ззаду і вилила на спину цілісіньке відро води. Батько волав, завивав, намагався її спіймати, та вона спритно ухилялась і, коли він на якусь мить втратив пильність, відро опинилось у нього на голові. Андрій не міг згадати, чого вони тоді сварились, однак добре пам’ятав, чим закінчилось це божевілля. Бідолашні сусіди, вирішивши, що мають справу з черговою Андрієвою вечіркою, викликали міліцію, щоб угамувати проблемних підлітків... Стукіт, грюкіт і верески вони сприйняли за крики обдовбаних до зелених чортиків шістнадцятилітніх шмаркачів. Не в силах більше терпіти «п’яні шабаші», сусіди вирішили покласти їм край раз і назавжди, вживши щодо цього «відповідних заходів». Ох, треба ж було бачити їхні обличчя, а заодно — й ошелешені погляди нещасних міліціонерів, котрі, схоже, не надто сподівалися, що двері їм відчинить мокрий, розпашілий мужик в сорочці з відірваним рукавом і порожнім відром у руках та жінка в офісному костюмі, поверх якого гордо красувалися довжелезні стрічки туалетного паперу!